Чемпіонат Світу з Дистанційних Кінних Пробігів для молодих коней 2023

Леся Гордієнко

Якщо ви колись побуваєте в Кінному Центрі Падізе, що на березі Балтійського моря в годині їзди на південний захід від Таллінна, вам відкриється вид на широку тінисту алею квітучих вишень. Кожне дерево висаджено однією з 14 команд-учасниць Чемпіонату Світу з Дистанційних Кінних Пробігів для молодих коней 2023, про що засвідчують металеві таблички-пам’ятки. Дуже символічно, як для спорту на витривалість, де маленький саджанець дає свої плоди лише через роки наполегливої праці! Є там і наше деревце. Його саджали власноруч український спортсмен Віталій Скоцик та румунський тренер Йонут Баліш. Українську команду назавжди вписано в цю прекрасну історію, історію Пробігів.

Чемпіонат Світу з Дистанційних Кінних Пробігів для молодих коней – одна з найяскравіших щорічних подій нашого спорту. Унікальні змагання для коней восьмирічного віку майже завжди сповнені сюрпризів: шанси на перемогу в цій дисципліні й так прорахувати складно через купу різних факторів, а на дистанції для молодих коней все можуть вирішити такі непередбачувані дійові особи, як Випадок та Шанс.

Цього року FEI Endurance Young Horses World Championship приймала Естонія. Padise Equestrian Centre хостив івент такого рівня вперше, хоча CEI 1*, 2*, 3* тут проходять регулярно і всю локацію розбудовано спеціально для висококласних міжнародних змагань з ДКП. Чотирнадцять прапорів, чотирнадцять команд. Найкращих, заряджених на успіх. Побувати тут — величезна честь не лише для країни, але й для кіннозаводчиків та тренерів, які представляють результат років селекції профільних порід коней.

Блакитно-жовтий прапор на Чемпіонаті Світу підняли четверо українців та двоє румунів: суддя Ксенія Горбунова, ветеринар Ольга Добротворська, тренер Леся Гордієнко та спортсмен Віталій Скоцик.

Віталій Скоцік виступав в парі зі своєю постійною партнеркою Загірою. Кобила належить румунському клубу CSE Decebal (тренер Йонут Баліш). Наша команда йшла до цієї миті два роки: тренування, національні змагання, довготривалий проєкт з найкращим румунським клубом, кваліфікаційні райди в Словаччині та Італії. Все було дуже непросто за умов війни: виїзди під обстрілами, тривалі черги на кордонах, складна логістика людей та коней. І мить ця настала за щирої підтримки широкого кола світової пробіжної спільноти. Тому хочеться написати про подію детально, не випустивши жодної подробиці.

Для початку тримайте віртуальну екскурсію, бо масштабність зашкалювала в усьому! Ви прибуваєте на змагання і потрапляєте в окрему карантинну зону. Тут паркуються лише батмани, а коней пропускають ветеринари після огляду та зняття показників температури. Якщо все окей, проходите далі у стайні через поле для крокування. Так, вам не привиділось. В Падізе для розминки коней в руках виділено окреме поле. Стайні — це святиня і сюди пускають лише авторизованих членів команди з номерками-майками, браслетами відповідного кольору і тільки після дезінфекції взуття. Вмочаєте підошви в баняк з просоченим якоюсь скаженою рідиною поролоном і ваші кросівки можуть ступати на освячену тирсу.

В Кінному Центрі Падізе все максимально просторо, з розмахом та, на відміну від більшості стартів де ми побували, стаціонарно. Це комплекс, заточений виключно на змагання з пробігів найвищого рівня: окрема тренувальна траса на 4км, зона охолодження з трьома видами води (тепла, холодна і крижана), 14 ветеринарних доріжок, через які ви потрапляєте в зону відпочинку з дерев’яними навісами від дощу чи сонця. Кожній команді було заздалегідь виділено своє місце, ми навіть не побились з конкурентами, як то іноді трапляється! Окремим простором був фудкорт зі столами, здатними розмістити всіх мешканців невеликого райцентру, відкрита сцена та конференц-зал для брифінгів і нарад. Сюди вже можна було без номерків, але в браслетах. Кемпери та особисті авто команд паркувались з іншого боку Центру, поруч розташувалось «контейнерне» містечко: пересувні кімнати, душ та інші зручності для всіх причетних. З плюсів – чітке розмежування і логічність компонування всіх зон, а ще неймовірне барбекю з лосося, з мінусів – електрику для власних будинків на колесах потрібно було купувати окремо за 50 євро/доба.

 

 

Чотири насичені подіями дні тривав Чемпіонат:

День перший — урочисте відкриття: зворушлива і давно забута церемонія перерізання стрічки, національний ансамбль танців, висадка дерев, святковий торт з прапорами країн-учасниць, дискотека і фаєр-шоу.

День другий – стандартні передстартові заходи: брифінг, пре-райд, зважування.

 Український спортсмен встиг двічі попрацювати з Загірою перед тим, як кобила отримала схвалення ветеринарів та номерок на крупі. Вона була готова до боротьби!

 

Третій день – безпосередньо райд.

Четвертий – нагородження переможця та призерів.

Дистанційні Кінні Пробіги – це завжди складна гра в багато ходів з купою слотів для непередбачуваних обставин. Ти можеш їхати в мінімалку на слабенькому чи абсолютно зеленому коні суто на кваліфікацію і… та-да-да-дам!!! виграти, бо ті, хто топив на перемогу на конях по ляму євро, тупо знялись через метаболіку чи нерівність рухів. Ветеринари чітко слідкують за станом коней і щедро «дисквалять» любителів медальок. Можеш, навпаки, морально готуватись всіх порвати, але прикра несподіванка перекреслює плани і сподівання. В пробігах, як ні в якому іншому спорті, ефект Чорного Лебедя Талеба, закон Мерфі та ідіома «shit happens» працюють в комплексі, доповнюючи один одне. Зніматись з дистанції тут – абсолютно нормальна, звичайна тема, а от завершити, хай на тридцять восьмому місці – дорівнює перемозі. У більшості спортсменів-міжнародників відсоток успішних фінішів та прикрих «дисквалів» приблизно 50/50. Такий у нас спорт, бо найвища цінність для справжнього пробіжника – здоров’я коня.

На Чемпіонаті Світу для молодих коней в Падізе з 42-х коней фінішувало лише 15! Це відверто мало. Проте вже ввечері клініка була порожньою, всі коні хрумтіли сіном у своїх денниках, що є важливим показником правильних дій суддівської та ветеринарної бригад.

Отже, тримайте репортаж з розбором польотів!

Сьома ранку, прохолодний туман з Балтійського моря. Прогноз обіцяє непритаманну для Естонії спеку. Для коней це складні умови, бо вологість повітря впливає на дихання й охолодження. Вони перегріваються. Перша фаза 39 кілометрів. Зазвичай в пробігах з самого старту спортивні пари розбиваються на чіткі групи: лідери, основна компанія та ті, хто їдуть просто на кваліфікацію, притримуючи коней аби вберегти їх від зайвого адреналіну. Азарт гонитви може “завести” навіть самого спокійного коня. Правила дозволяють перетинати лінію старту протягом 15 хвилин від початку райду, але на Чемпіонаті Світу їхати тихо ніхто не планував! Тут дорослі досвідчені спортсмени борються за місце для свого фото на «алеї переможців» та щоб гімн саме їхньої країни пролунав на нагородженні.

З перших кілометрів всі пішли на високих швидкостях. Український вершник Віталій Скоцик стартував не з лідерами, а в основній групі. Це було тактично правильне рішення, оскільки траса мала вкрай підступні піщані ділянки, про які наголошувалось на брифінгу. Плюс, було важливо, щоб Загіра не перегоріла, відставши від інших коней в новому для неї місці, адже наша арабська красуня не терпить бути наодинці. Час на фазі зупиняється лише по виходу учасників з ветконтролю.

Змагання – завжди емоції, запал і адреналіновий бум, та є й зворотній бік медалі: чим вища швидкість – тим більший ризик знятися. На чемпіонатах цей ризик свідомий і виправданий, тому цілком логічно, що після першої ж фази 11 спортсменів здали стартові номерки та пішли запивати лосось просеко. Загіра відновилась добре, всі показники були «А», український спортсмен Віталій Скоцик продовжив змагання, суттєво знизивши швидкість, оскільки на другій фазі вже зійшло сонце і почалась липка волога спека, а траса, розбита стодвадцятьма копитами, стала ще важчою.

 «Робота в команді підтримки на старті такого рівня за адреналіном ні разу не поступається самій їзді! Сорок вершників – і у кожного окрема машина супроводу. Здебільшого повнопривідні позашляховики, які топлять на кру-поінти немов на ралі “Дакар”, підіймаючи хмари пилу, а ти топиш серед них на маленькому орендованому паркетнику і молишся вголос щоб ніхто його не зніс з дороги. Ти боїшся заблукати, звіряєшся з картою щомиті, кудись біжиш, несеш відра наввипередки з іншими командами в смугастих майках, вишукуєш очима свого спортсмена серед броунівського руху грив, хвостів, шоломів, номерків, копит і кінських голів, бо все це вперемішку з хлопцями-грумами, пляшками й тоннами води. Пітнієш від думки, що раптом твій вершник вже проскочив. Нарешті бачиш здалеку жовті рукави та прапор на шоломі, дурним голосом верещиш: «Тримай воду!!!», наче це й так не зрозуміло. Віталій, не збавляючи широкої рисі, на льоту підхоплює пляшку з твоїх рук, а ти біжиш поруч, обливаєш кобилу, але більше себе і з почуттям напіввиконаного боргу повторюєш ралі до наступного кру-поїнта. Але спершу знову обливаєшся холодним потом, бо буксуєш в піску, уявляючи картинку, де вершник вже фінішував, а ти така сидиш в лісі та матюкаєшся  біля загрузлої машини…» — Леся Гордієнко про роботу на пунктах допомоги.

То чому ж так мало спортивних пар дійшли до фінішу?

Попри величезні дистанції на шалених швидкостях, пробіги є одним з найгуманніших видів кінного спорту, адже на любителів кубків і медалей чатують ветеринари. Вони уважно слідкують за фізіологічними показниками коней та знімають за найменшого негаразду. Нерівний хід (може бути ознакою травми, що у разі продовження змагань, стане серйозною), метаболіка (пульс вище 64 ударів, що не падає), ушкодження шкіри коня від амуніції (натерло попругою чи трензелем) – і до побачення на наступних стартах. Це правильно й чесно щодо тварини. Ще можуть зняти абсолютно здорового коня з прекрасними показниками, якщо вага вершника з амуніцією після фінішу фази раптом виявилась меншою 75кг (пропітнів, загубив павербанк). Буває, але такі правила.

Інша причина – людський і нервовий фактори. Люди хвилюються, коні заводяться. Буває їх важко втримати, вони «кіпішують», необачно ставлять ноги. Буває, трапляється прикра несподіванка, форс-мажор. Наприклад, кінь на дистанції губить підкову (чи дві), на адреналіні не виказує цього, та фінішує з так званим “дорожнім ламінитом”. Це класифікується як S

evere injury і надовго позбавляє права участі у наступних змаганнях. Буває, позаду напирають, не дотримуються безпечної відстані й засікають твого коня підковою, як це трапилось з нами. Травму можна отримати будь-де і за долю секунди. (Читайте вище про Талеба, Мерфі та shit».

Результат Чемпіонату Світу 2023 вирішили ті самі Випадок і Шанс, про які йшлося на початку нашої розповіді! На першій фазі група лідерів в азарті гонки пролетіла один з поворотів, збільшивши таким чином свою дистанцію на чотири кілометри, адже їм довелося повертатись на маршрут. Цим вдало скористалось кілька спортсменів, в тому числі переможниця Чемпіонату Домініка Клейнова (Словаччина). Вона пішла в шалений відрив і врешті фінішувала на 22 хвилини раніше другого призера, показавши на останній фазі швидкість 24,02кмг! Щиро вітаємо спортсменку з прекрасним результатом. На другому місці фінішував вершник з ОАЕ Алі Саіф Аль Нуаімі (швидкість 19,933кмг) і на третьому — Гіл Каррера Беренгуер з Іспанії з середньою швидкістю 19,929кмг.

Що стосується результату української команди – то ми не перші, але й не останні. Ми виконали завдання максимально, наскільки це було можливо. Віталій Скоцик майстерно провів коня 75 кілометровою складною незнайомою трасою, й хоч травма не дозволила Загірі розкрити весь свій потенціал, але отриманий досвід та сам факт участі нашої країни у змаганнях такого рівня говорить сам за себе. Щиро дякуємо румунському клубу CSE Decebal за прекрасно підготовленого коня!

Віталій Скоцик так дописав у соцмережі: «Чемпіонат світу для коней восьмирічного віку, з усіма його складовими, зібрав у змаганні на витривалість кращих з кращих. Зрозуміло, що основна кількість вершників та коней з арабського світу. Кращі стайні Еміратів, Кувейту, Бахрейну… Легенди кінного пробіжного спорту, вершники, тренери королівських клубів, судді, ветеринарні гуру, стюарди, величезний механізм світової кінної спільноти крутився навкруг нас і ми навкруг нього… Поки ми тільки готуємо наших коней до такого рівня, а румунські колеги люб’язно дають можливість тренуватись та виступати на їх кращих конях. Моя партнерка, чистокровна арабка Загіра, в черговий раз показала себе прекрасним другом і спортсменом.»

Представляти свою країну на змаганнях такого рівня — величезна честь та ще більша відповідальність. Ми були достойними, нам є чим пишатись! Обов’язково приїдемо в Падізе років за десять, щоб глянути якою виросла та вишня, висаджена українсько-румунською командою!

Щиро дякуємо головному партнеру нашої команди, компанії AGSOLCO Ukraine та Big Bug cars, а також основному інформаційному партнеру — журналу HORSES UKRAINE!