Скориставшись феєричним турніром в Аль-Улі та поспілкувавшись з чотирма українськими учасницями: Юлею Толпигою, Лесею Гордієнко, Оленою Петтіфорд та Ксенією Горбуновою, я отримав міні-панораму розвитку цього молодого спорту в Україні. Ось її третя частина.
*Як ви вже, мабуть, знаєте, за час, поки ми дістались цієї заключної частини нашої розповіді, українські вершниці та вершники вибороли й нові досягнення – (див. матеріали Л. Гордієнко та В. Скоцика на сторінках журналу).
РОЗМОВА з менеджером команди – Леся Гордієнко
вершниця Endurance (FEI3*), тренер, суддя, коневласниця, власниця Arion Endurance Stables.
ВІ – Леся, скільки тризіркових Endurance-вершників є зараз в Україні?
Леся – Тризіркових? Зараз подивимось…
Разом нас троє: Я, Юля Толпига – кваліфікація до 2031 року у комбінації із конем (це Рамба). В мене теж у комбінації, але у мене є два коня на цю комбінацію. Ну, коротше, нас в Україні зараз дві тризіркових, так. Також ще є українська вершниця, яка живе і змагається за кордоном, здається у Чілі – Марія Шабловська. Вона подавалася на Аль-Фурсан (і по суті, через неї я не поїхала, бо чекали на неї), але до Аль-Ули не приїхала. Шкода, ми сподівались із нею познайомитись. Ну, то вже на наступних стартах.
Український десант в Аль-Ула
ВІ – Чому в Саудівській Аравії Аль-Фурсан 2* 120 км вважається крутішим і престижнішим, ніж трьох зірковий Мутаділ на 160 км? На Аль-Фурсал стартувало 200 вершників, фінішувало 83, а на Мутаділ стартувало 90 вершників, а фінішували 17! І призові вищі на Аль-Фурсан? Чим це можна пояснити?
Леся – Через правила FEI й через те, що на 120 км значно легше підготувати коня і значно легше знайти вершника. Бо на 160 потрібна комбінація вершника у парі з конем. Призові вищі, бо тут можлива інтенсивніша, активніша боротьба. Азартніше все! Він просто більш видовищний! На 120 можна топити активно, енергійно, а на 160 не потопиш, бо кінь не витримає. Тому на 160 всі їдуть потихеньку, дуже обережно. Знову ж таки, значно менше вершників у світі є, які зможуть їхати 160 на незнайомому коні! А на 120 може їхати будь-яка людина, у якої за плечима дві сотки, вона їх проїхала й ОК, і так само кінь. Отже, Аль-Фурсан більш доступний, більш масовий. А щоб їхати 160 – це дві сотки, дві сто двадцятки й для вершника, і для коня. При цьому одна зі сто двадцяток має бути вже в комбінації. Тобто значно складніші кваліфікаційні вимоги, і вершників через це на 160 буде мало. Ну, і звісно ж значно складніша дистанція!
ВІ – І в результаті оцей парадокс, що на легшому маршруті призи вищі, ніж на чемпіонській дистанції?!
Леся – Ні, це не парадокс, це вони роблять для старту, який має більший потенціал стати масовим, тож й дають більший призовий фонд. Вони абсолютно правильно все це бачать з погляду розвитку спорту.
ВІ – Дякую, ваша відповідь справді дещо прояснює!
Леся – Так, не завжди найскладніше є найпопулярнішим.
ВІ – Леся, цього року була чудова, шикарно знята трансляція, значно краща за минулорічну, хоч і без вертольотів. Бо через відсутність вертольотів, організатори додали дрони та багато камер на джипах. Завдяки цьому ефект присутності став в рази сильніший, ніж минулого року. Але результат по переглядах лише 6300 за два тижні.
Леся – Що, справді так мало? Так, бачу, лише 6,3 тисячі переглядів.
ВІ – Так, а фільм же чудовий і якісний. Можна тільки уявляти, скільки грошей в нього вкинуто. Чому ж так фатально мало переглядів?
Леся – Ну, навіть Шанті Рос – це журналістка британська, яка там працювала на місці, ось і у неї тільки 5000 лайків, а переглядів там тисяч 20-30, бо Ютьюб зараз ніхто не дивиться. Всі дивляться в соцмережах, в Фейсбук, Інстаграм, Тік-Ток.
ВІ – А там хіба бувають трансляції повні?
Леся – Ні, повних там немає, але у людей зараз таке життя, немає часу. Хіба може хтось одразу дивиться пряму трансляцію, сидить біля екранів? От вам і є 6 тисяч людей, що подивилися.
ВІ- Так, саме так і виглядає. Я дивився саме трансляцію. І я бачив, що дивилося 5 тисяч, а потім за 2 тижні ледве набралося ще трохи.
Леся–8 годин 46 хвилин триває відео. Ніхто не буде витрачати час, щоб все це передивитися, тому що можна зайти на Фейсбук і у таких блогерів, як Шанті Рос, все це глянути в сторін.
ВІ – Соррі, я належу саме до тих, хто все передивився!
Леся – Так, бо репортаж справді класний. Але із переглядами прям обіднінько було! Але організатори навчаються, вони постійно навчаються, розвиваються. Ми повинні розуміти, що таке Саудівська Аравія. Треба розуміти, що ця країна була ще 10 років тому повністю закрита. Там заборонена була музика, там заборонено було знімати, фотографувати. Щоб на свою камеру, на свій телефон познімати себе в Джидді, треба було брати дозвіл у поліції. І треба було бути журналістом. Птушкина подивіться Джидду і ви зрозумієте.
ВІ – Не думаю, що це саудівці знімали, схоже просто найняли готову команду і правильно, бо якість просто небесна!
Леся – Схоже, що так! Там диктор має таку божественну британську вимову, що я думаю це британці.
ВІ – Добре, от ми й знайшли розв’язання! Окей, трохи неформальне питання: ваші спогади про командну роботу на Аль-Фурсані. Ви з Оленою фактично удвох все тягнули?
Леся – Враження, що коли це лише один кінь і він йде не на топ-10, а просто собі на фініш, на доїзд, то нас двох достатньо. У нас же нема такої гонки. Бо коли на топ-10, то там працює з кожним конем чотири людини. І та команда працює як на Формулі-1. Вони зустрічають і всі заливають того коня тотально! А нам і вдвох було норм. Минулого року я їхала, то у мене був тільки один хлопчик-власник коня, який періодично забував за мене, бо він бігав і допомагав топ-10! Зараз організатори настільки постаралися, що кожні 5 кілометрів є ватерпоінт, є величезні баки з водою, коня туди ткнув носом, він сам попив. Помічники, десятки помічників від організаторів на кожному крю пойнті. І вони поливають, допомагають, подають воду і спортсмену, і коню. Тому тут якраз можна обійтися без команди, якщо ти їдеш просто на фініш.
ВІ – Ну, традиційне питання. Плани та надії щодо Аль-Ули?
Леся – Наступного року ми з Юлею плануємо виступати, і сподіваємось трішки більшою командою подаватися. В мене вже є запрошення від команди, мені будуть готувати коня. Вони сказали, що спробують коня на топ-10 знайти. Якщо ні, тоді просто на фінішний доїзд. Ну і плюс, можливо, я ще й 160 поїду, якщо той коник, з яким в мене вже є комбінація добіжить 120-ку.
ВІ – Бажаю успіху! А з якою командою ви зараз співпрацюєте?
Леся – З Альваді Тім, це команда Фаріса.
ВІ – WOU! Ця ж команда вдруге поспіль виграла Аль-Фурсан! І кажуть, що Фаріс – це взагалі найкращий тренер на всьому півострові. Розкажіть про нього, бо я, крім цієї високої оцінки нічого про Фаріса Абу-Раса не знаю!
Леся – Він сам поліціянт. Це цікаві хлопці! Хлопці, які служать в поліції, там їхня основна робота. У них немає спонсорів, серед них немає принців, у них все досить просто на стайні. Вночі або вдень служба, а у вільний час вони тренують своїх коней, самі тренують. Там немає армії іспанських тренерів, просто Фаріс відчуває коня, є в нього якесь потойбічне відчуття, він знає, як тренувати. Є в них, наприклад, кінь який цього року виступав, йому 21 рік! І він доїхав 120-ку!
Це говорить про те, що команда дуже професійна і дуже дбайливо ставиться до коней, що коні там не одноразові!
ВІ – Леся, дуже вам вдячний! Спасибі велике, і побажання, щоб на Аль-Фурсані може навіть на 160-ці з’явилися українські вершники!
Леся – Так, дякую вам.
РОЗМОВА із коневласницею – Олена Петтіфорд (Цапліна)
нар. у Львові, громадянство Великої Британії та України, вершниця Endurance (FEI 3*), власниця FS Ramba.
ВІ – Розкажи про FS Ramba – звідки його імʼя, звідки він сам, про характер, як його життя складалося, його спортивну біографію.
Олена – FS Ramba (Jumanji CH-Armika Riletta) FS, це ініціали Саманти Франклін – першої власниці Рамба. (FS це Franklin Samanta). Він народився у Південній Африці. Араб. На 30 % з давньої арабської лінії Jumanji. На жаль на ньому ця лінія і скінчилась, бо він був останнім лошам чоловічої статі й наразі є мерином. Інші 70% – це єгипетська кров, причому з шоу ліній. Це дало йому вміння чудово стати та позувати – він дуже фотогенічний. Але також шоу лініям властива здатність швидко відновлюватись після навантажень. Насамперед швидко стабілізувати пульс. І це звісно головне, що передалось коню від єгипетських предків! У Південній Африці його купила команда F3 з ОАЕ. Стайня внесла його у пріоритетний список і вони мали надію швидко відбити гроші, бо сподівались їхати на ньому на виграш. Але довжелезний карантин та нескінченна подорож Маврикій – Англія – Дубай вкрай виснажили коня. Рамба вразливий, він болісно переносів зміни оточення, нервував та, почав відмовлятися їсти. Від виснаження в нього зробилася виразка. Ці його митарства тривали майже три роки. Кінь дуже ослабнув, не доїжджав до фінішу навіть на тренуваннях і, врешті решт, зневірився в собі та розчарував нових власників. Його віддали в школу для дітей.
Я познайомилась із Рамбо саме тоді – у 2021 році. Спочатку мені здалось, що він складний, але коли я дослухалась до нього, то вже на 15-му кілометрі знайомства зрозуміла, що не хочу з ним далі розлучатись! Я знайшла з ним спільну мову і ця спільність між нами зберігається досі. Пам’ятаю слова моєї мами – це твій кінь! Відновлення Рамбо і повернення йому впевненості в собі коштувало мені місяців любові, турботи й ніжності. Зараз його очі знову сяють, він знову в себе вірить і підтверджує цю віру, тренуючись у найкращого саудівського тренера Фареса Абу-Раса. Рамба щасливий повернутись до змагань! За цей час він вже тричі – у 24, 25 і 26 рр. подолав карколомні маршрути Аль-Ули! Цього року у нього була невеличка операція за кілька тижнів до турніру. Тому на старт Аль-Фурсанʼ26 він вийшов фактично без підготовки. Рамба пройшов маршрут виключно завдяки своєму досвіду, таланту, а також професійності моєї подруги Юлі Толпиги! Зараз, після свого третього фінішу в Аль-Фурсані, FC Ramba стоїть у Мецці.
ВІ – Ого! Мекка! “Мій кінь стоїть у Мецці!” – це звучить дуже пафосно!
Олена – Так. Але… моя мрія і моя мета, це щоб Рамба швидше повернувся до нас у Дубай. Це зовсім не просто і не дешево, бо через південно-африканське походження Рамби, документувати й оформлювати його переїзди це ще той квест! Але це дуже важливо для нього і для мене. Він мусить бути при мені. Це моя дитинка, це мій кінь.
ВІ – Мені та читачам цього тексту надзвичайно пощастило, бо Олена не тільки є власницею Рамба, але ще й була першою вершницею переможця турнірів Аль-Фурсанʼ26 і ʼ25 – неймовірного Nebras Muscat! Розкажи про Небраса. Коли ви познайомились, як це трапилось?
Олена – Nebras Muscat (Calin de Mirande-Bielaia de Chazal). З Небрасом я познайомилася у 2023 році у Фаріса Абу-Раса. Фаріс – найкращий тренер не тільки СА, але всіх країн Перської затоки! Тоді я вперше побачила Небраса, а потім стала і його першою вершницею. Його кар’єра почалася зі мною, перший старт його в Аль-Ула був зі мною.
ВІ – Чудово! І які враження? Що ти про нього можеш розказати?
Олена – Він походить з Франції, а до Фаріса потрапив з Оману, звідти й імʼя Nebras Muscat (Маскат – головне місто Оману). До Endurance він скакав на іподромах. З Небрасом все чудово! Здоров’я, апетит, здатність до подорожей. До того він дуже добрий, дуже такий теплий кінь, і дуже любить, щоб йому приділяли увагу. Він милий, чесний. Він відчуває, коли людина віддає йому серце! Він назустріч віддає повністю своє! Він може показати всі емоції. Він вміє сумувати, він вміє сміятись, він вміє плакати. Він взагалі супер, він як людина! Його погляд, він дивиться на тебе, ніби розказує тобі історію. Він завжди говорить, що він хоче, що йому подобається, що від вершника йому потрібно. Він завжди з тобою комунікує. І він знає свою справу, він віддається на всі 100%. Це реально такий чемпіон, справжній чемпіон!
І вони чудова пара із теперішнім вершником – Муханнадом Альсалмі! У них прекрасний контакт і взаєморозуміння. Вони створені один для одного! Я дуже радію їх перемогам!
ВІ – Навколо кожного коня в Аль-Улі метушиться команда з чотирьох грумів. Вони ведуть коней на ветконтроль, перед тим заливши їх тонами води, а після огляду ставлять коней ногами у крижані цеберця, годують, масують, підживлюють фруктовими соками. А з кого складалась українська команда?
Олена – Команда складалася з Лесі й мене. Оце була наша команда. Найвідповідальнішою справою була презентація коня ветеринарам. В Аль-Улі ця презентація не така, як у всьому світі. Бо треба знати, як правильно рисити коня, як тримати повід, де твоя одна рука має бути, де твоя друга рука має бути. Все має бути дуже перфектно, ідеально! Вони чіпляються до найменшої деталі і можуть зняти. Тому це справді критична відповідальність.
ВІ – Довгий час, годину-півтори, команди чекають з кола свого коня. Що в цей час вони роблять? Що робили ви?
Олена – Готують воду, щоб була не холодна. Бо не можна давати холодну воду коню, який приїхав тільки що з маршруту. Крім води готують для коня їжу.
ВІ – Я бачив, наскільки інтенсивно обливають коня саудівці. Чотири чоловіки бігають з цими відрами. У вас, я думаю, просто рук би на це не вистачило?
Олена – Цей екстрим потрібен тим, хто їде на швидкість. Рамбі це було не потрібно. Він не їхав на швидкість.
ВІ – Останнє питання: а не було бажання самій стартувати на Аль-Фурсанʼ26?
Олена – Я не їхала тому, що в мене не було достатньо балів. Я ж у британській федерації, там висока конкуренція на Аль-Улу. Треба мати дуже багато міжнародних стартів та балів.
Але я вирішила, що це дуже гарна можливість і шанс. Можливість зробити так, щоб мій кінь провіз в Аль-Улі український прапор! Щоб він фінішував під українським прапором. Для нашої країни. Леся минулого року, Юля – цього. Дві українки два роки поспіль фінішували. Це дає надію, що наділі Україна стабільно увійде до пулу вершників Аль-Ули. І тому ми так вирішили. Я хотіла, щоб саме Юля проїхала і фінішувала на Рамбі. І я щаслива, що це вдалося!
РОЗМОВА із суддєю – Ксенія Горбунова
FEI Judge, Steward, Technical Delegate Level3 Endurance, досвід у конкурі та Endurance, коневласник, тренер, берейтор,
Голова колегії суддів Всеукраїнської федерації кінного спорту.
ВІ – Чи з’явились в Endurance нові правила FEI, на які українським вершникам і суддям варто звернути увагу, щоб адаптуватись до сучасних світових стандартів? Що б ти порадила, на що звернути особливу увагу?
Ксенія – Зміни до правил вносяться завжди в один і той самий час –наприкінці року. Цього року червоного, тобто змін у правилах FEI небагато. Єдине, що розділ по амуніції просто перенесли окремо, окремим документом. Плюс тепер працює дуже зручна платформа FEI, там ти можеш зайти і подивитись будь-яку, дорогу твоєму серцю дрібничку, чи її дозволено в твоєму виді спорту, в твоїй дисципліні, чи не дозволено. Виїздка, конкур, триборство, Endurance, пара – все, що ти хочеш. Це, так би мовити рекомендація номер ОДИН – звикнути користуватись цією програмою! А загалом нічого такого критичного, кардинального в цих червоних правках FEI на цей рік я не знайшла.
ВІ – ОК. Дякую. Але в мене є запитання і окрім платформи. Ми говорили з тобою, як приємно, що в пелотоні за 10 годин їзди маршрутом вершники фактично перетворюються на одну родину і завжди готові за потреби один одному допомогти. А от що з цього приводу говорять правила?
Ксенія – Взагалі-то в Преамбулі Правил було написано, що вершник в пробігах змагається так, ніби нічого навколо не існує. Зараз там трохи інше формулювання, але сенс приблизно такий самий. Тому, як ні сумно, але допомагати не можна! Точніше, допомога дозволена тільки в місцях дозволеної допомоги, так званих crew points – певних позначених місцях, що розташовані кожні 5 км. траси. Початок такої зони і кінець чітко маркуються. Причому це правило діє в обидва боки: той хто допомагає має бути дискваліфікований так само, як і той, хто дозволяє собі допомогти! Виключення – допомога вершнику, який впав з коня, або якимось іншим чином з ним розлучився, а кінь в цей час бігає маршрутом, створюючи небезпеку для всіх. В цьому випадку вершнику допомагають коня спіймати, він має на коня сісти на тому самому місці, де впав і від того місця продовжити свій рух. Також, якщо з конем щось не так, то вершник зобов’язаний відразу зупинитися і викликати допомогу.
ВІ – Ще питання. Чув, що заборонено поїти коня з спільного баку, а лише з персонального відра. Це так?
Ксенія – Так. Здається з 2016 року діє це правило по біобезпеці. Була епідемія герпесвіруса і тоді поступила рекомендація від ветеринарного департаменту ФЕІ. Кожен вершник має напувати коня з окремого відра, хоча раніше дуже дружелюбна і мила картинка була, коли до водопою прибігало багато коней і всі з різних боків занурювали морди в одну місткість. Така собі фото зона для красивої репортажки.
ВІ – Добре. Ми бачимо який тотальний контроль є за станом коней. А от наскільки слідкують за здоров’ям вершників?
Ксенія – Так, за здоров’ям вершників теж намагаються спостерігати і контролювати. У випадку Юлії стюард працювала дуже добре, вона щось запідозрила і її пильнувала, намагалася вмовити піти до лікаря. Нікому ж не хочеться, щоб вершник “зажмурився” на пробігові! Юля до останнього прикидалася живою і від допомоги відмовлялася. І, до речі, зараз в пробігах, якщо десь вершник “відстьогується” (падає з коня), то після падіння його також обов’язково оглядає лікар, і дивиться, щоб все – руки-ноги-голова, було ціле. Я особисто бачила процес цього огляду. Просто так, без огляду, цей вершник вже на коня не сяде. Має бути дозвіл лікаря.
ВІ – Які трапились на турнірі цікаві епізоди, дискваліфікації, казуси?
Ксенія – Протягом турніру сталось чотири випадки дискваліфікації.
ВІ – 4 дискваліфікації на 200 вершників, це багато чи мало?
Ксенія – Та трошки багатенько. Дісквал – це ж за порушення Правил. Це тому, що навколо турніру був шалений ажіотаж через величезний призовий фонд. Дуже багато людей хотіли потрапити на ці змагання, хоч тушкою, хоч опудалом. Не всі могли. Власники коней дуже хотіли, щоб кінь 100% дійшов до кінця. А це не під кожним вершником можливо. При цьому ще ж хотілось і високого місця для вершника! Там такі пристрасті вирували! Один вершник приніс навіть довідку, що він в лікарні, що він не може виступати, і що треба його терміново замінити на іншого. Але міняти вже було пізно. Ну, тому ми вважали, що цей кінь стартувати ранком не буде. Але, рано вранці – сюрприз! – цей вершник раптом воскрес, за ніч вилікувався, повернувся з лікарні, сів на коня і поскакав. От такий був казус, хоча і без дискваліфікації. Інший випадок: спортсменка з Європи стартувала і проїхала три кола. А потім на четверте коло, раптом на її коні опиняється і намагається стартувати такий собі молодик із закритим обличчям, як у тих фільмах про чорний плащ! Звісно, це помітили на старті, його не випустили. Спортсменку дискваліфікували, хоч вона і казала, що це відбулося без її відома.
ВІ – Польку, яка приїхала на третьому колі першою, на четвертому колі дискваліфікували. За що?
Ксенія – Там дискваліфікація була за поводження з конем на трасі – коня не можна спонукати, коні мають бігти самі. Посил дозволений, але нормальний, не бамкання багато разів ногами, не можна спонукати поводом, нічого такого, кінь має хотіти бігти сам! Її помітили, що вона “себе не стримує”. Це карається, бо в пробігах кінь має бігти сам! Шкода, за неї всі дуже вболівали, бо вона їхала в першій п’ятірці лідерів на рівні із хлопцями з Саудівської Аравії, Еміратів, Бахрейну.
ВІ – Ти на старті стояла, бо в відео репортажі я саме там тебе помітив?
Ксенія – Я стояла багато де. В мене було декілька точок: старт/фініш/зважування/зона відновлення/зона відпочинку і я перебігала між ними. Такий був принцип роботи, що, як в якомусь місті стихав аврал, я переходжу на підтримку в місце, де аврал починається, і допомагаю розгрібати там. Після першого-другого кола коні йдуть декількома великими групами, а потім вже вони рівніше розтягуються по дистанції й тоді працювати вже спокійніше. Основне – це було старт і фініш.
ВІ – Слухай, а який твій найяскравіший спогад про Аль-Улу? От, прокидаєшся ти й перша згадка про Аль-Улу, це що?
Ксенія – Там важко говорити про щось одне. Настільки це комплексна і крута подія: красиве небо, красиві скелі, яскраві світанки та заграви, взагалі вся атмосфера. Це неймовірний драйв, як вони там змагаються, як хочуть виграти, або хоча б фінішувати. Це дійсно випробування витривалості й фізичної, й психічної. І круто, що це фьюжн дуже багатьох культур, підходів і шкіл, систем тренування і їзди, найкращих вершників, найвитриваліших коней, бо там справді весь світ зібрався, вся еліта сучасного Endurance!
Там працює надзвичайно професійна суддівська команда, дуже професійний організаційний комітет, все продумано до дрібниць! В такій команді приємно працювати, тобі додає наснаги ця робота, це професійний розвиток в тому числі! Ти просто згадуєш: “АЛЬ-УЛА!!!” І цим все сказано!
