Ірина Харченко: війна й сьогодення
Два роки минуло з того часу, як ми у Харкові почули перші звуки війни — це був дуже-дуже складний шлях до місця, де я наразі перебуваю. Навіть зараз, оглядаючись у минуле, просто не віриться, що ми змогли подолати стільки труднощів евакуацій, до речі, з маленькою дитиною на руках.
Дякую «VG horse club» за час, коли наші коні були під доглядом вашого персоналу, який опікувався ними під щоденними обстрілами до початку евакуації. Перша зупинка коней була у Дніпрі на КСК «Klimenko Stable». Дякую Євгену Лапі за те, що зміг прийняти наших коней, знайшов для нас номер в готелі, бо з цим вже було дуже важко, тому що на той час вже усі готелі, квартири, будинки у місті були зайняті біженцями — зі сходу їхало багато людей. Надалі Львів. Наших коней змогла прийняти Оксана Гут, іподром, дякую всім. Хоч коні стояли на різних стайнях, але для нас це було порятунком, бо вільних місць в тому регіоні вже ніде не було. Дуже допомогла Ольга Живага, яка на цей час вже перебувала у Львові зі своїми підопічними, вона вантажила наших коней, мого вночі з траси в причеп без трапу !!!. В Польщу ми приїхали на стайню, яка була організована для порятунку коней з України від війни — транзитна. В нас було 7 коней, Єлізавета Бондаренко з Фанто, Анастасія Бондар з Соренто, Ольга Живага з Абсентом та Шоуменом, Поліна Дивінець з Ван Хелсінгом, Тетяна Соколова з Енерджі й мій кінь. Анастасія Бондар домовилась з Вроцлавським іподромом про те, що ми зможемо там оговтатись й перепочити. Безмежна подяка Ania Skrzypek за її підтримку та теплу зустріч наших коней. Дякую кінній поліції Вроцлавського іподрому — вони перевозили наших коней з транзитної стайні.
Все було дуже емоційно кожного дня, проте це тільки 1 % того, що ми переживали та що я розповідаю, але, завдяки зустрічі з такими неймовірними людьми, ми змогли все подолати. З Польщі ми вирішили їхати до Нідерландів, адже Robert Zandvoord допоміг знайти там маленьку стайню під оренду.
Нашим ангелом охоронцем стала тут неймовірна жінка Monique Van Summeren. Звісно було дуже важко з усім тут розібратися, але вона всіляко допомагала й допомагає зараз. Потрошку почали відновлювати фізичний стан своїх коней. Працювала сама й допомагала як тренер. До речі, у 57 номері журналу «Horses Ukraine» у своєму матеріалі Ольга Живага так висловилась: «Ірина класний тренер і результат в мене був, вважаю, непоганий. З нею дуже комфортно працювалось, попри те, що вона дуже вимоглива, але то того варто».(Прим. редакції)
На жаль війна внесла багато коректив, зламала мрії й плани які ми складали. З деякими дівчатами наші шляхи розійшлись, але ми разом все це пройшли й вони для мене завжди в моєму серці, бо справжні люди пізнаються в біді. Ті хто залишився зі мною не мають змоги перебувати в Нідерландах постійно, то приїздять на тренування та на старти лише на деякий час, а згодом повертаються до своїх близьких, саме тому Ліза й запропонувала мені виступати з Фанто. Під час участі у тренувальних та національних стартах ми як пара практично завжди отримували оцінки за 70%.
Проте, мені хочеться поділитись з читачами журналу своїми враженнями про наш дебют на міжнародних змаганнях у Малому Призі, бо саме на ці змагання у Grote-Brogel подивитись на свого вороного красеня та підтримати нас приїхала його власниця Єлизавета Бондаренко. Місце проведення турніру знаходилось всього за 30 хвилин їзди від стайні, де ми базуємось, це для харків’ян дуже «круто», бо ми звикли на національні старти в України долати з кіньми до 800 км.
Перший день турніру – 3 місце
Відмінна погода, але ґрунт для мого партнера дещо м’якуватий – він полюбляє більш щільний, проте на наступний день нас очікувало випробування саме грунтом. Відповідно до стартового протоколу нам довелось стартувати передостанніми, тому він зовсім «розм’як», тож Фанто «викарабкувався» як міг, та ще й у місці виконання піруету була величезна калюжа. Звичайно саме на нашому «коронному» елементі, за який завжди отримували не нижче 8, а то й 9, ми втратили, з урахуванням подвійного коефіцієнта, дуже багато – прикро, але факт. Зазвичай мій партнер більше полюбляє «Середній приз №1», тому я була впевнена у гарному результаті, але, він в нас «чистюля» й зовсім не полюбляє калюжі.
Щодо КЮРу, то тут мій партнер вже зовсім став не веселий. Тільки но ми в’їхали у манеж, я вже точно відчула, що не складеться виступ – арена була вщент залита дощем, проте я намагалась вишукувати більш сухі місця для виконання складних елементів, але ґрунт був не на нашому боці.
Однак, хочу зауважити, що кожен старт це ще й лотерея, бо коні не роботи, то ж кожен сприймає по різному й погодні умови, й стан та щільність ґрунту. Проте ми з власницею коня були задоволені результатом виступу, тому у 2024 році плануємо стартувати спочатку на тренувальних виїздах вже в Intermediate A.
Я дуже вдячна Єлизаветі Бондаренко за можливість працювати з таким конем, та впевнена, що ми виправдаємо її сподівання.