Коні, які принесли світову славу Україні. ФЛЕРАРО

Нещодавно наш кінний спорт взнав про відхід на райдугу відомого всьому виїздковому світу коня Інни Логутенкової Флераро.

Редакція нашого журналу зв’язалась з Інною і попросила згадати роки, проведені разом з Флераро.

Вперше я побачила Флераро на Ютюбі – ми в той час шукали коней — і вже з першого погляду я закохалась в його красу, грацію і одразу ж написала в Німеччину Hanna Cecilia — власниці цього чудового створіння. Через пару діб я вже їхала до них, щоб спробувати коня верхи.

Треба зауважити, що він на той час практично ніде на крупних змаганнях не виступав, незважаючи на свій 9-річний вік. З того що він вмів, то це трошки пасаж, поодинокі зміни ніг, тому до Гран При було дуже далеко, в принципі, як і до Малого Призу. Однак, незважаючи на ці обставини, в цього красеня я повірила. Він мені підійшов і Vian Group придбав його для мене. Цікавий момент, коли його привезла, на той час я вже тренувалась не з Анке ван Грюнсвен, а з Шеф Янсоном, то йому кінь не сподобався. Дуже скептично оглянувши придбання він сказав, що скоріш за все, кінь ніколи не буде великопризним, бо в його уяві кінь для Великого Призу має бути зовсім інший. Однак такий вислів навпаки настільки мене замотивував, що я навіть, можна сказати, побилась з ним об заклад на рахунок того, що Флераро буде таким, я дуже вірила в нього, в наше майбутнє. Він такий класний, талановитий, з характером, хоча був трошки сором’язливий — не полюбляв публіку.

Ось так розпочалась наша з Флераро співпраця. Дуже багато часу приділяла роботі не тільки верхи, а й в руках – шукала підхід, бо він, можна сказати, виявився не з самих легких. Також на той момент в мене в самої ще не було достатньо досвіду для таких коней, знань як готувати коня на «великі їзди» — тут і пасаж і піафе, зміни ніг, тому доводилось читати літературу, вивчати інші школи. Можна йому подякувати за те, що він давав змогу на ньому експериментувати. Так ми разом опановували методику підготовки елементів Великого Призу й поступово прямували до цілі. Треба зауважити, що не все так просто, як здається. Були такі дні, коли я взагалі не могла розібратись з цією зміною ноги, дуже нервувала і не зовсім розуміла як це я зможу зробити. Але, як кажуть, терпіння та праця дадуть результат. Флераро мене змусив вчитись терпінню, вірі в те, що ти робиш, аналізувати та шукати, шукати шляхи якісного просування в роботі. Він не запальний, а навіть, можна сказати, флегматичний – інтроверт – не дуже полюбляє спілкуватись, але дуже щиросердний, добрий, все вибачає, з великим-великим серцем. У ті дні, коли мені потрібна була його допомога він це добре відчував і був в душі зі мною. На змаганнях також неодноразово мене виручав.

Звичайно були і важкі періоди, коли мій партнер хворів і десь втратив свою форму, силу, свою потужність, та плюс, після 2016 року, коли закінчився контракт з Шеф Янсоном, мені було цікаво спробувати інші школи, то їздила тренуватись з Бебельманс, який нам теж багато підказував, допомагав. Але це була вже інша концепція.

Були також в Іспанії – в Херес де Ля Фронтера і тренувалась з Флераро у Рафаєль Сотто — в цього майстра вищої школи верхової їзди. Ми з ним працювали над пасажем, піафе.

Було дуже цікаво спостерігати за прогресом дорослого коня, в роботі якого можна було щось змінити, вдосконалити. Флераро дуже сором’язливий на великих аренах, на публіці, і цей його емоційний стан приводив до того, що під час виступів часто затискався, так би мовити, прилипав до землі й дуже важко просувався вперед. Зважаючи на це показати його найкращі якості, можливості, талант, в повному обсязі на змаганнях було просто неможливо. Такі випадки зустрічаються на змаганнях досить часто з багатьма чотириногими партнерами, це не тільки Флераро стосується. Тому, взявши це до уваги, я вирішила поїхати тренуватись до Тристана Такера – австралійського спеціаліста, великопризного вершника, спеціалізацією якого була робота з такими кіньми. Нам він дуже допоміг, особливо напередодні Всесвітніх Кінних Ігор в Тріоні, бо зміни місць тренувань, різноманітні техніки роботи вплинули на мого улюбленця, тож я трошки була збентежена рівнем підготовки. Завдяки співпраці з цим тренером ми вирівнялись не дивлячись на те, що Флераро вже був не молодим парубком, тому йому дуже дякую за терпіння.

Дуже велика кількість стартів в цей час сприяла тому, що на багатьох з них лунав гімн України на нашу честь. Неодноразово ми залишались призерами міжнародних турнірів. Треба зауважити, що багатьом суддям наша пара подобалась й ми отримували найпозитивніші відгуки як дуже елегантна пара. Це дійсно так, бо він дуже вродливий хлопець, а вершники тоді ще виступали у циліндрах, фрак в мене був коричневого кольору, що також додавало нам шарму.

Однак, плани на Олімпіаду були одні, а у зв’язку з коронавірусом Ігри були перенесені на рік. Флераро на той час вже було 16-17 років, що далеко не найкращий вік для найпрестижніших змагань. Додалось до цього й досить тяжка подорож напередодні в Україну на Етапи Кубка Світу в Харкові (2019 рік) – тоді він трошки не добре себе почував.

Зважаючи на такі обставини, після цих стартів ми зробили тривалу паузу, менше проводили інтенсивних тренувань, мало стартували, але він залишався у тренінгу з метою збереження здоров’я, енергії, й в цілому спортивної форми до Олімпійських Ігор.

Про підготовку, нелегку подорож до Токіо та наш виступ на Олімпіаді редакція журналу писала в № 53, тому я не буду зупинятись на цьому старті.

Після повернення з Олімпіади ми прийняли рішення про закінчення спортивної кар’єри мого партнера. Надалі він насолоджувався вільним від спорту життям, відпочивав, прогулювався в леваді, почував себе добре, але мав проблеми з травленням. Організмом погано засвоювались поживні речовини, мікроелементи, вітаміни, тож міцність кісток зменшувалась, що й призвело до травмування — перелом тазу з зміщенням. Одразу повезли коня у клініку, де зробили рентген, який підтвердив діагноз, але лікарі мали надію, що після 6 тижнів кістки зростуться і він зможе рухатись. Однак Флераро вирішив інакше — обрав інший шлях. Йому ні в якому разі не можна було лягати, а це обмеження у русі було не для нього, тому в один з днів він вирішив полетіти в свій райдужний рай, до мого Сталоне. Вся наша команда була дуже замучена, всі переживали.

Все це ніяк не співпадало з моїм уявленням про його старість – мріяла як він буде відпочивати в саду, щипати травичку та проживе ще багато років. Саме в цьому й полягає складність нашої професії, нашого хобі – ми працюємо з тваринами і завжди прийде час розтавання. Це неминуче.

Наостанок хочу сказати що я, та вся наша команда, вдячні Vian Group за цього коня, за те, що в мене була можливість працювати з Флераро, також спасибі цьому чудовому коню, члену нашої сім’ї. Ми його любили, любимо й будемо завжди пам’ятати за всю його працю та результати на благо кінного спорту, на вершину якого у вигляді Олімпійських Ігор він нас привів. Це наш Філя, Філечка, Філіпочек, Болерончик й таким у наших серцях він залишиться.