Країна Двох Святих Мечетей. Саудівська Аравія: міжнародні змагання з пробігів АльФурсан
Але зважте, що Ідальго — вигадка кінематографа, а от АльФурсан, або К
убок Двох Святих Мечетей в Саудівській Аравії — культовий щорічний райд у пустелі з призовим фондом кілька мільйонів євро, за який мріє поборотись кожен спортсмен, що сповідує Дистанційні кінні пробіги як філософію життя. Зазвичай, лише мріє, бо потрапити туди вкрай складно. З понад 800 заявок приймають лише 200. По одній людині з більшості європейських країн. І лише топових вершників на найсильніших конях, здатних здолати 120 або 160 кілометрів палючого сонця, крижаного вітру, холоду й спеки, грузького піску з вулканічним сланцевим камінням, барханів та неймовірної краси каньйонів з туфових скель. До фінішу доходить менше половини.
Тут стартуєш на світанку, пускаючи пару з рота, але за годину ти вже ненавидиш ту фліску і мрієш десь її викинути. Далі сімдесят кілометрів скачеш у тоненькій футболочці, обливаючись водою, яку миттєво висушує сонце. Якщо профукала намазатись SPF, всі не прикриті одягом частини тіла, згорять, почервоніють і облізуть. Сумнівний спа салон з піщаним пілінгом…
Та щойно сонце провалиться за чудернацьку скелю у вигляді слона*, температура впаде разом з ним до ранкових +6 і ти вже відчайдушно мріятимеш про ту фліску, що залишилась у команди десь на ветгейті. Пронизливий вітер вдуває ці +6 в один рукав і видуває з іншого, а у тебе саме відрізок у 10км, де можна їхати лише кроком. Це – пустеля, дєтка! Різкоконтинентальний клімат у всій красі.
Траса технічна, вважається однією з найскладніших у світі, бо передбачає рваний темп їзди. Є ділянки як рівнесенькі автобани, пролиті водою й прокатані котком. На них потрібно накопичувати банк швидкості — про запас, адже далі піде кілометрів 10-15 грузького сипучого піску, де кінь провалюється по скакальні суглоби. Бажано там вести його в поводу, аби зняти вагу. Але враховуй, що якщо ти стомишся сам, коневі легше від того не буде. Тут потрібно їхати в ідеальному динамічному балансі і пити, пити, пити! Благо, пункти з водою для коней обладнано кожні 7-10 кілометрів, плюс місця для допомоги команд. З собою бажано теж везти невеличку пляшечку на кілька ковтків, бо пісок набивається в ніс, очі, горло і місця, про які навіть не здогадуєшся.
Моїм партнером був маленький рудий саудівський коник на ім’я Шаваш. Я називала його Хабібі**. Сильний, гнучкий, надійний, дуже грамотний у місцевості, адже всі кваліфікації він проходив саме в АльУла. Він керувався силою думки, беззаперечно вірив вершнику і багато пив на кожному вотер-поїнті. Для пробіжного коня здатність пити на трасі часто буває вирішальною: навіть на значно легших європейських стартах до фінішу добігають не завжди найсильніші, а ті, хто попри стрес, запасається водою. Це впливає на метаболіку за рахунок в’язкості крові й здатності організму ефективно використовувати електроліти. Так от, мій Шаваш летів до кожного бака як стріла, з зажатими вухами розштовхуючи й кусаючи суперників, занурювався по самі очі аби довго й шумно дудлити воду та пускати бульбашки. Шаваша не хвилювали ні інші коні, що сьорбали поруч і лякались його бульбашкових спецефектів, ні груми, що в цей час обливали його з усіх сторін з пляшок, ні я, яка натякала, що наша група вже давно поїхала. Шаваш всмоктував літрів 20, а потім ставав на рівненький кентер, наздоганяв, переганяв перед наступним вотер-поінтом і повторював процес. За 120 км дистанції він жодного разу не спітнів, навіть на затяжних прибавках по 25кмг. Відновлювався щойно знімали сідло і клянчив смаколики у ветеринарів на доріжці.
В Дистанційних кінних пробігах все 50х50. Результат рівною мірою залежить від обох у Спортивній парі. Дай класного коня неготовому вершнику, що стомиться, сяде криво, нагепає спину і ветеринари знімуть за нерівність ходу. Так само, яким би професійним не був спортсмен, а кінь — жива істота з талантом самостійно покалічитись у деннику напередодні старту. Наша пара з Шавашем і командою спрацювала на всі 100%! Так уважно й технічно я ще ніколи не їхала: відраховувала кожні 100 темпів рисі аби вчасно міняти діагональ, всі підйоми проходила в напівпосадці тротом, опускаючи пʼяточку донизу для амортизації (дяка виїздковим тренерам, зокрема Ларисі Безуглій), галопи чітко чергувала по 3км з кожної ноги, спішувалась на складних ділянках, а проміжні етапи фінішувала в поводу вже з розпущеною попругою. На змаганнях такого рівня — абсолютно не соромно знятись (в пробігах в принципі зняття це цілком звичайна й нормальна історія), але фінішувати хоч на сотому місці – варто справжньої перемоги! Не даремно на Кубку Двох Святих Мечетей всі без виключення місця є призовими!
АльФурсан — не просто міжнародний пробіг. Це традиція, історія, культура і пристрасть народу, що по праву вважає арабську чистокровну породу своїм надбанням. Саудівська Аравія — єдина країна на планеті, де нема жодної постійної річки, проте в пустелі скрізь був високошвидкісний інтернет, карети швидкої для людей і коней, а вода лилась щедріше, ніж в аквапарку Барселони. Окремий респект оргам! Все на найвищому можливому рівні! Прямий ефір транслювали з кількох гелікоптерів та десятків дронів. Пробіги — це частина загальної концепції зі збереження унікального культурно-історичного заповідника АльУла. План розвитку на найближчі 10 років передбачає створення живого відображення 200000-річної історії регіону та будівництва суспільного простору на території 10млн квадратних кілометрів з сучасними готелями, зеленими парками та екологічними трамвайними лініями. Така собі спортивно-туристична Мекка, де вже функціонує старе місто-музей під відкритим небом, є багато новітніх інсталяцій, наприклад дзеркальна концертна зала Марая, а лінія поливу підведена до кожного деревця. Траса пробігу проходить тропами, де колись купці й мандрівники подорожували до Шовкового Шляху й Дороги Спецій.
Дистанцію 120 кілометрів поділено на чотири етапи. Перший (жовте коло) 34 км була найлегшою. Коні свіжі, заряджені, траса укатана й відносно рівна. Були відносно невеликі перепади висоти, траплялось чимало вмурованого в пісок каміння. Окей, не траплялось, а воно лежало повсюди, велике й мале, адже каньйони АльУла — вулканічне пустельне плато з пересохлими руслами доісторичних рік. Подібна топографія називається Ваді.
Ми завершили перший етап з середньою швидкістю 14,5кмг, а далі почався треш! Друге коло напевно не даремно позначене білими прапорцями. Маршрут починається оманливо легко, але ми були готові до випробувань попереду, адже напередодні мало не втопили там Лендкрузер-80! Уявляєте, що то за ґрунти? Це не просто піщані бархани. Грузький пустельний пісок перемішаний там зі сланцевою породою. Гостре пласке каміння чорного кольору. Кадри з фільму про Ідальго набули нового виміру! Кілометрів 15 поспіль копита тонуть по путові суглоби на кожному кроці. 28 учасників зійшли з дистанції після цієї фази. До речі, зазвичай у міжнародних пробігах мінімальна швидкість рахується як середнє арифметичне всіх фаз (не етапів), але на АльФурсан з гри вибувають всі, хто не вклався у 10,2кмг за результатом другої фази. Адже нагнати час потім – просто неможливо!
Та найскладнішим все ж мені здався останній, четвертий етап. Після відносно легкого третього кола, де ми знову запаслись швидкістю, останнє коло хотілось пройти тихенько аби не ризикувати. Це був відмінний від інших маршрут, він заглиблювався у каньйони з виразними перепадами висоти. Тут не було туфового каміння, але інтуїція підказала тримати швидкість на рівній ділянці. Правильно підказала! Адже далі почалось все те ж само, що і на другому етапі, з тією різницею, що стемніло і стало страшно холодно. Я ніколи в житті ще так не мерзла! Для коня ж це виявилось справжнім полегшенням після спеки. Остання фаза була лише 25км, але ми ледве вклались у час і фінішували з середньою швидкістю 12,7кмг.
На міжнародних стартах без обмеження швидкості загалом існує два основні підходи до проходження дистанції: на перемогу і на фініш. Це дуже відмінні по своїй суті стратегії, що вимагають кардинально різної підготовки коня. Всі європейці зазвичай притримуються саме варіанту «фінішувати». Тобто їдуть повільно, обережно, бережуть коня. Тим паче, що виступають здебільшого на орендованих місцевих конях. Ті, ж хто випробовують долю й можливості коня в гонитві за кількома сотнями тисяч євро, як правило, злітають ще на початку. В пустелі не можна гратись, ризики занадто високі. Вбитись разом з конем на цій трасі — раз плюнути.
Кубок Двох Святих Мечетей і приз 650000 євро виграла саудівська команда Аль Ваді. Ось що каже наша близька подруга (вона власне й привела нас на АльФурсан) Олена Петтіфорд, яка є членом цієї команди: «Це доволі молода, але абсолютно унікальна команда, що базується у місті Таїф, провінція Мекка, південний захід Саудівської Аравії. У нас нема спонсорів, всі вершники мають основну роботу і утримують коней власним рахунком: зранку заробляють гроші аби після обіду у вільний час тренувати коней. Стайня у нас дуже проста, але атмосфера неймовірно чудова! Коні мають найліпший догляд і повний вигул на свободі. Головний тренер команди АльВаді Фаріс Абу Рас працює у державних органах, але коні — то його справжній талант і дар від Бога. Те, як він відчуває кожного з них, його рівень комунікації та взаємодії з тваринами — щось неймовірне! Справжній заклинатель! Моїм найкращим рішенням було поставити свого найкращого коня до Фаріса! Ми тренуємо коней на складних трасах, піщаних барханах та каменистих горах. Коні вчаться «читати» трек: правильно ставити ноги, уникати каміння, тримати баланс. Ми виграли змагання завдяки ретельній підготовці та неймовірній роботі. Я пишаюсь бути частиною команди АльВаді!»
Українській команді також є чим пишатись! Вперше в історії на найпрестижніших змаганнях Саудівської Аравії майорів блакитно-жовтий прапор. «Слава Україні!» — це слова власника Шаваша після нашого успішного фінішу.
Наш успіх – це результат роботи величезної кількості людей протягом багатьох років. Ми дякуємо всім причетним, а особливо пану Кевіну Кроку за навчання і інструктаж, пану Джоу Жуйсі за перші міжнародні кваліфікації, Андрію Цизіну та Юлії Толпизі за тривалу й плідну роботу для українських пробігів, Андрію Оністрату за прокладену дорогу у світ міжнародних стартів, Віталію Скоцику за регулярні виїзди української команди на змагання навіть у найскладніші часи, Євгену Кражану за підтримку Клубу Arion Endurance, румунській команді CSE Decebal за прекрасних коней Загіру та Еверту, що стали партнерами для попередніх кваліфікацій, а також організаторам, всім суддям, ветеринарам і спортсменам, що вірять у пробіги! Дякуємо всім, хто спостерігав за прямим ефіром, хвилювався і підтримував емоційно! Ми це відчували на іншому континенті!
Слава Україні!
* Elephant Rock
* З арабського – милий, дорогий