Майкл ван дер Флютен: я вважаю найважливішим ставлення коня до роботи (випуск журналу №54)

Пропонуємо до уваги наших читачів інтерв’ю з олімпійським медалістом Майклом ван дер Флютеном (Maikel van der Vleuten), надане атлетом для інтернет-ресурсу Hippomundo.com (переклад з англійської Т. Маринич)

Насамперед, звичайно, вітання з бронзовою медаллю у Токіо. Не могли б ви трохи розповісти про ваш досвід участі у Олімпійських іграх?

— Я був присутній на Олімпійських іграх тричі, і це вже само по собі вражаюче. Це найвидатніша подія у світі спорту. Це найвище досягнення для будь-якого виду спорту, це водночас і мрія, і велика честь брати в ньому участь. Чудовим для мене є те, що ми всі мешкаємо у олімпійському селищі, де збираються спортсмени з усього світу. Зазвичай це давно знайомі спортсмени. Попри ковід Ігри були дуже добре організовані. Завдяки відмінній координованості усе пройшло бездоганно. Нам дозволялося контактувати з іншими спортсменами, але тест на корону ми мали проходити щодня.

Коли ви очікуєте виходу на бойове поле для перестрибування, як ви до цього готуєтесь? Зрештою, як це — отримати бронзову нагороду на груди?

Коли я стою біля входу на арену, я намагаюся сконцентруватися. Мене дуже тішило те, що мій батько був присутній там, адже він прекрасно знає як мене, так і мого коня. Я мав стрибати останнім, тобто батько міг побачити попередніх учасників перестрибування, аби ми разом склали план дій для успішного виступу. Справа в тому, що всі вони їхали настільки чітко та стрімко, що мені довелося дуже ризикувати. Але коли я знаходжуся на арені, я намагаюсь зберігати спокій та виконувати свій план. Єдина дурна помилка — і ваші шанси на медаль зникають. І я настільки концентруюся на цьому, що вже не думаю ні про що інше. Так, коли на твоїх грудях виблискує медаль — це неймовірна річ! Ще й тому, що я не очікував цього від Бовіля (Beauville Z, Bustique x Wrinton). Ще рік тому я навіть не наважувався мріяти про те, що буду у складі голландської збірної з цим конем. Я знав, що це відмінний кінь, але не очікував перемоги у найближчий час. Основним питанням для мене було, чи зуміє він протриматися довго. У нормі тренування поступово спрямовані на участь у Гран Прі, але тепер саме з них починаються виступи, вам потрібно проїхати декілька Гран Прі поспіль. А ще потрібно зясувати, як твій кінь поводитиметься у дальніх переїздах. Кожний спортсмен працює над цим протягом чотирьох років, а цього разу взагалі протягом пятьох. Останні три місяці перед початком Олімпіських Ігор все спрямовано на підготовчу роботу. Усі спортсмени сумлінно працюють для досягнення цієї мети, і коли нарешті все стає на свої місця, це виглядає фантастично. Не лише для мене, а й для усієї команди.

Минулими вихідними ми бачили прекрасні кадри вашої участі у римському турнірі Global Champions разом з батьком. Як це, змагатися з рідним батьком у одному виді спорту? До речі, ви завжди знали, що хочете працювати у кінній індустрії?

Це унікально! Існує не так багато прикладів сумісних виступів батька та сина на турнірах вищого рівня. Щиро сподіваюся, що ми матимемо змогу продовжувати це хоча б кілька років у майбутньому. Коли я народився, батько вже виступав на професійному рівні. Нам потрібно багато працювати, аби я міг змагатися на цьому ж рівні, але це неможливо без відмінних коней. Тому за лаштунками турнірів ми постійно працюємо з молодими кіньми. Підшукуємо талановитих тварин у коневласників. Зазвичай ми купуємо коней у молодому віці, коли ціни на них прийнятні, а якщо ви готуєте коня самотужки, то можете працювати з ним так, як вважаєте на краще. І коли справа вже доходить до найвищого рівня, ви знаєте один одного наскрізь.

Коли ми запитали Майкла, чи завжди він мав бажання займатися кінним бізнесом, він відповів: “Так! Мені завжди було приємно знаходитися серед коней та поні, моїм батькам ніколи не доводилося мене до цього спонукати. Я завжди залюбки грав у футбол, це також непогано, але у певний момент вам потрібно зробити вибір, і для мене це було нескладно. Звичайно, у мене було чимало переваг: я походив з родини кіннотників, тобто у моєму розпорядженні завжди були коні, поні, екіпіровка та певний спортивний досвід. Протягом усього дитинства це мені дуже допомагало.”

Чи не могли б ви трохи розповісти про Бовіля? Як він потрапив до вас, яким був у молоді роки?

Бовіль потрапив до нас дуже вчасно, це було 5 років тому, і він був шестирічним конем. У нашій стайні перебувала на стажуванні дівчина з Іспанії, і їй був потрібний хороший кінь. Ми звязалися із Хольгером Хетцелем, який на той час займався організацією аукціону. Він нам порадив придбати Бовіля, ми поїхали на аукціон та купили його. На той час він був не дуже популярним, зазвичай покупці бажають придбати коней вище аматорського рівня. Дівчина працювала з ним протягом півтора року, і він завжди стрибав чисто. Насправді нічого видатного у ньому не було, але й ніяких дурниць він не робив. Але у якийсь момент вершниця сказала, що воліла б його продати, тому що для неї він був надто обережним та мав забагато здібностей. Тоді моєму батькові спало на думку спробувати його під моїм сідлом протягом кількох тижнів. Я тренувався з ним вдома, стартував з ним у декількох незначних турнірах, де ми стрибали 135 см. У роботі він був бездоганним, тому ми і вирішили його придбати. Правду кажучи, я раніше не сприймав його як топового коня, але, як виявилось насправді, його здібності набагато вищі, ніж я гадав.

Як ви вважаєте, які здібності мають бути притаманні справжньому спортивному коневі?

На мій погляд, його ставлення до роботи має оцінюватися у 10 балів. Кінь повинен прагнути до боротьби, віддавати усі сили аби подолати перешкоду. І от коли він ставиться до змагань саме так, це дійсно відрізняє його від інших. Я переконався у цьому саме на прикладі Бовіля. Саме завдяки менталітету та правильному ставленню до роботи цей кінь зумів досягти великого успіху. Звичайно ж, для топового коня велике значення мають і природні здібності. Кінь має бути обережним, розсудливим та досить потужним для того, щоб легко стрибати у висоту. Чим він потужніше, тим довше він зможе змагатися на високому рівні. Порозуміння з вершником також є дуже важливим. Ми з роками навчилися довіряти один одному. Крім цього існує і такий фактор як стан здоровя коня. Кінь, здоровий від природи, з сильними ногами та міцним тілом має більше шансів досягти успіхів у нашому виді спорту. Допомагає в цьому і правильна постановка кінцівок. Тобто, якщо сформулювати все це коротко, для досягнення успіху у спорті кінь повинен довіряти вершнику, мати сильне від природи тіло, правильну постать, розсудливість, обережність та бажання працювати.

На що ви насамперед звертаєте увагу при виборі нових талантів?

Найчастіше ми обираємо для покупки коней у віці 4-5 років. Тоді я звертаю увагу на те, чи комфортно мені в сідлі тієї чи іншої тварини. Мені подобаються коні гарячі, стрімкі, прагнучі активно рухатись уперед. Намагаюсь оцінити їхні розумові здібності. Мені не потрібно, аби вони стрибали на півтора метри у висоту, але вони мають вміти концентруватися і розуміти, для чого вони це роблять. Ставлення коня до роботи, змагань я відчуваю, коли довго працюю з ним, але якщо в молоді роки він постійно стрибає чисто, це вже яскраво свідчить про його здібності, спортивний характер та розум. Усі коні, з якими я працював, були успішними починаючи з дуже молодого віку, тобто вони приходили до фінішу без порушень на маршрутах. Крім цього, у нас у розведенні є 5 кобил, яких тренує або мій батько, або я сам. Додатково до них ми щороку купляємо декількох лошат, таким чином протягом року у нас одночасно перебуває від 5 до 10 голів. Жеребців для них ми обираємо інтуїтивно, але завжди віддаємо перевагу перевіреним племінним тваринам. Оцінюємо здібності до змагань, кращі та гірші риси жеребців, після чого намагаємось компенсувати вади кобил сильними рисами плідників.

Якого коня ви вважаєте кращим для себе на даний момент? І чому саме?

Це дуже складне питання. Мій Верді (Verdi TN, Quidam de Revel x Clarissa) завжди був особливим, я виборов з ним безліч нагород, досяг успіхів на чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх. Ми почали працювати з ним, коли йому було 4 роки, і це дуже важливо, що я готував його сам. Але у мене було багато і інших прекрасних коней ще з тих часів, коли я виступав на юніорських та юнацьких змаганнях. Взагалі будь-який кінь, разом з яким ти виборюєш призи та досягаєш успіхів, стає для тебе особливим.

Над чим ви зазвичай працюєте під час домашніх тренувань або тренувальних зборів? Які вправи вважаєте важливими?

Це залежить від коня, але в цілому я намагаюся покращити слабкі риси тварини під час тренувань. Дуже важливою є бездоганна виїздка, це утримує коня у формі та робить його слухняним. Коли у змагальному графіку трапляється двотижнева перерва, ставлю декілька розминочних маршрутів, невисоких, виключно для того, щоб тіло зберігало форму та вільні рухи. Із зовсім молодими кіньми ми практикуємо ставити маршрути частіше, аби призвичаїти їх до атмосфери змагань. Тобто для кожного окремого коня мі підбираємо індивідуальну систему тренувань.

І останнє запитання: у вас досі є заповітна мрія?

— Мені хотілося б змагатися на найвищому рівні якомога довше. У житті завжди доводиться мати справу із злітами та падіннями, тож було б добре, аби мати закономірні досягнення. Ну й намагатися успішно виступати на тих турнірах, де можна більше заробити.