Мої враження від AlFursan Endurance AlUla (Ксенія Горбунова)

 

Редакція журналу запропонувала Ксенії Горбуновій поділитись своїми враженнями від роботи у складі Граунд Журі на такому престижному турнірі.

7-9 лютого 2025 відбулася потужна та бездоганна за своєю організацією подія у світі пробігів AlFursan Endurance AlUla, з дистанцією 120 км (Кубок Хронителя двох мечетей) та 160 км (Mutadil Endurance Cup). Цього року мені пощастило бути частиною цього свята ендюрансу у якості судді. В змаганнях брали участь вершники з 63 країн, та суддівська бригада також була із різних куточків світу: Бразилія, Ботсвана, Іспанія, Італія, Португалія, Франція, Болгарія, Чехія, Польща, Оман, Йорданія, Алжир, Бахрейн, Малайзія, Саудівська Аравія.

Аль-Ула — природний заповідник на північному заході Саудівської Аравії. Місцина невимовно красива і заворожлива у своїй величі. Оазіс серед пустелі.

Змагання AlUla Endurance розпочали проводити з 2019 року і наразі вони стали головною і наймасштабнішою подією у світі пробігів на 120 км. За цей час там розбудували шикарну інфраструктуру для проведення масштабних змагань – можу додати, що в амбіціях організаторів проведення Кубка Світу у жовтні 2026 року. Це не перші мої змагання в Аль-Улі у якості судді, попередній раз мене запрошували у 2023. Ще тоді мене вразила неймовірна гостинність, чудова організація і розкішне технічне оснащення та супровід змагань. Електронним таймінгом, величезними табло, автоматичним розподілом коней по ветеринарним доріжкам та GPS трекінгом вже особливо сьогодні нікого не здивуєш, це маст хев будь-якого великого змагання.

Попри все вище згадане, дуже порадувала онлайн-трансляція – чудово і професійно зрежисована зі зйомками з гелікоптера, що супроводжував вершників по трасі, які перемежались інтерв’ю, красивими зйомками місцевих цікавинок, подачею проміжних результатів – це було неймовірно круто.

Змагання цього року проходили у два дні. В перший день дистанція CEI2*120 км, а у другий — CEI3*160 км. Драйву всій цій події додавав призовий фонд у приблизно 5 мільйонів євро. Чому приблизно? Бо 2 мільйони 300 тисяч євро розподілялися, як зазвичай на змаганнях, між спортсменами, які посіли з першого по десяте місце, а після десятого місця грошову винагороду у 25 тисяч євро отримував кожен вершник, який успішно довів свого коня до фінішу.

Дистанція CEI2*120 розподілялася на 4 етапи: 34,4 км, 32,1 км, 28 км, 25,5 км.

CEI3*160 проходило у 6 етапів: 34,4 км, 32,1 км, 28 км, 20 км, 25,5 км і знову 20. Треба зауважити, що добробут коня у пробігах завжди на першому місці. Між етапами були періоди відпочинку в 40 та 50 хвилин. На етапах кожні 5 км – місця з водою, де стюарти допомагають вершникам напувати коней, а кожні 10 км – місця, куди може під’їхати команда вершника, щоб напоїти коня, полити водою, щоб освіжити. На мій погляд, це трохи подібне до Формули-1.

Етапи були розмічені в красивенній пустелі серед гір. Траса була технічно не легкою, бо місцями йшла через грузький глибокий пісок, місцями через каміння, були підйоми й спуски.

Саме про дистанцію і як воно було на трасі, я гадаю, більш детально на сторінках журналу зможуть поділитись своїми враженнями наші українські спортсменки Леся Гордієнко та Юлія Толпига.

Старт на дистанцію CEI3*160 був о 5:30 ранку, це означало, що нам, суддям, потрібно було приїжджати на місце о 4:30. Останніх вершників з дистанції ми дочекалися вже після 10 години вечора.

Тобто такий довгий-довгий день довжиною у мінімум 18 годин для усіх: коней, вершників, офіційних осіб, команд. Дистанцію CEI3*160 більшість вершників їхали як кваліфікацію до Чемпіонату Світу, який відбудеться вже за рік в цьому самому місці, тому більшість вершників і не тисли на швидкість, головне було обережно провести коня по трасі та успішно фінішувати. На CEI3*160 було заявлено 85 вершників, з яких успішно фінішували тільки 28. Решта була знята ветеринарами на різних етапах.

Перше місце виборов вершник з ОАЕ із середньою швидкістю у 20,5 км/г та часом відновлення коня у хвилину-півтори перед кожним заходом на ветеринарний контроль. Це супер крутий час відновлення для коня, який щойно прискакав з пустелі. У десятку також увійшли представники Уругваю, Бахрейну, Кувейту, Бразилії, Іспанії. Середня швидкість останнього вершника, що фінішував на цій дистанції була 12,3 км/г. Мінімальна швидкість проходження дистанції за Положенням була 12 км/г, менше не можна було, за меншу швидкість – теж зняття.

З дистанцією CEI2*120 все було набагато складніше. Охочих брати участь на 120 км було близько 800, а за Правилами FEI в одному класі одночасно можуть брати участь не більше 200 вершників. Можна уявити які пристрасті вирували. Чому так багато охочих, порівняно із CEI3*160? По-перше, дистанція в 120 км доступніша для більшості вершників та коней, по-друге, на CEI2*120 було розподілено більше призового фонду. Приймання заявок відбувалося з урахуванням багатьох факторів. Розподіл був з урахуванням певної квоти місць для вершників Саудівської Аравії та країн 7 групи FEI (країни Близького Сходу), та зібрати як можна більше «прапорців» з усього світу в алею, тобто країн, що беруть участь. Саудіти охоче віддавали своїх коней іноземцям для участі у змаганні, хоча в змаганні були й коні привезені з Європи. З «прапорцями», тобто іноземцями, все було теж не так просто, бо й серед іноземних вершників охочих було трохи забагато. Далі вже до уваги бралися місце вершника у світовому рейтингу та результати коня, на якому його заявляють. Відбирали найкращих.

Від України заявки подавали троє вершників, пощастило тільки одному. З 200 вершників дистанції CEI2*120 фінішувало 98. Це доволі хороший показник, що каже про клас вершників, які брали участь у цьому змаганні.

 Перше місце виборов вершник з Саудівської Аравії із середньою швидкістю у 23,6 км/г, та часом відновлення коня між етапами плюс-мінус 2 хвилини. Йому дісталася найбільша сума призових у приблизно 355 тисяч євро. В десятку увійшли вершники ОАЕ, Бахрейну, Словакії, Німеччини та Сирії. Середня швидкість останнього вершника, який успішно завершив цю дистанцію була 12,3 км/г.

Українська вершниця Леся Гордієнко була серед 98 щасливчиків, що успішно фінішували, цілком достойний результат, якому я невимовно рада та пишаюся. Лесіна середня швидкість по дистанції була 12,7 км/г.

Вага спортсменів на дистанціях дуже жорстко контролювалася. Для дистанції CEI2*120 вершники мають важити не менше 70 кг з амуніцією, але без вуздечки. Для дистанції CEI3*160 – 75 кг. Більше можна, менше – ні. За Правилами обов’язок вершника зберігати цю вагу протягом дистанції під загрозою дискваліфікації. Зважування відбувається напередодні змагань та рандомно під час проходження дистанції.

На CEI2*120 було дискваліфіковано 3 вершники за нестачу близько двох-трьох кілограмів.

Це був чудовий досвід роботи на змаганнях з пробігів світового рівня і я пишаюся, що мала привілею бути частиною цієї події. Воно того варто було: дві доби потягом та трьома літаками добиратися до місця, а потім так само до дому в Україну із купою вражень і мотивацією до роботи.

Ну тепер, після того, як поділилася загальними репортажними враженнями про змагання, на прохання головного редактора журналу, нашого національного судді з трьох олімпійських дисциплін кінного спорту Віри Вікторівни Кириченко, перейду до більш детальних та особистих питань стосовно нюансів роботи суддівської бригади на таких «крутих» стартах.

Будь-які міжнародні змагання з пробігів починаються з брифінгу для офіційних осіб, який передує брифінгу для вершників, його організовує Технічний Делегат й далі передає «віжки» Головному Судді. Під час брифінгу офіційні особи можуть повідомляти про свій конфлікт інтересів, якщо такий є (наприклад, близькі родичі, або клієнти, що беруть участь у цьому змаганні), щоб максимально його уникнути й працювати там, де такий конфлікт буде унеможливлений. Далі відбувається представлення членів суддівської бригади та проговорення основних моментів, розкладів, викладених в Положенні, або змін до Положення, як буде проходити виводка, розподілення обов’язків суддівської бригади та різних інших робочих моментів. Технічний Делегат повідомляє присутніх про особливості траси, пунктів водопою та дозволеної допомоги, під’їздів до них, можливих проблем, що можуть виникнути і як їх уникнути, час закриття проміжних фінішів. Шеф Стюарт повідомляє про час відкриття та закриття стаєнь – після якої години в стайні немає бути нікого, крім чергового стюарта, про кількість людей, яким дозволено супроводжувати коня на ветеринарний контроль, або обслуговувати коня у зоні відновлення (це коли кінь тільки-тільки прискакав з траси і його готують до ветеринарного контролю). Головний Суддя повідомляє як він бачить роботу і що він хоче від членів суддівської бригади. Після загального брифінгу для офіційних осіб всі розходяться ще на більш детальні брифінги щодо уточнення своїх обов’язків: судді, стюарти та ветеринари. В кожної групи свій шеф, своя специфіка роботи та є що обговорювати.

Після брифінгу для офіційних осіб відбувається брифінг для спортсменів, де Головний Суддя представляє учасникам суддівську бригаду, стюартів та ветеринарних лікарів, спортсменам нагадуються деякі важливі правила, розклад, зміни, час відкриття та закриття стаєнь, тренувальних треків, особливості траси, водопоїв та пунктів дозволеної допомоги. Слово також мають Технічний Делегат, Шеф Стюарт, Голова Ветеринарної Комісії. В кожного свій аспект інформації. 

В кінці змагань ще часто проводиться де-брифінг для офіційних осіб із підбиванням підсумків та обговоренням гострих моментів. Зазвичай пробіжні брифінги проходять у більш польових умовах, в якихось наметах, стоячи чи сидячи на дерев’яних стільцях в кращому випадку, або взагалі просто неба з усіма з того неба витікаючими: дощем за комір, вітром у вухо, сонцем в око. Брифінги в Аль-Улі – це окремий вид задоволення — вони в Аль-Улі проводяться в окремій великій залі, оснащеній мікрофонами та великими екранами у всю стіну, зі зручними кріслами з подушками. Гігантські екрани використовуються для демонстрації слайдів під час брифінгу. Так, слайдів, щоб все було наочно і зрозуміло. Для чого другий великий екран на всю стіну навпроти першого? Щоб людині, що доповідає, не приходилось повертати голову назад і дивитися на слайд. В принципі, вже з цього стає зрозумілим рівень комфорту та організації.

Напевно, як і в інших дисциплінах, обов’язки суддів в пробігах розподіляє Головний Суддя. Головний Суддя – це бос, якому всі звітують про будь-які свої переміщення і будь-які події свідками яких вони є, бо Головний Суддя має знати достеменно де що відбувається і де знаходяться на цей час члени його бригади. Головний Суддя зазвичай під час змагань більшу частину часу лишається в серці події – це Зона Ветеринарного Контролю, але може бути будь-де. Після старту в Головного Судді є приблизно півтори години проїхатися по трасі та подивитися, як вершники долають дистанцію, як працюють команди підтримки в дозволених місцях, подивитися складні ділянки, бо після того вершники повертаються на проміжний фініш та ветеринарний контроль і стає вже гаряче. Зазвичай після першого та другого етапів всі прибігають великим натовпом, а потім вже більш-менш рівномірно розподіляються по часу. Це самий стресовий період в роботі всіх офіційних осіб, бо той натовп, який так красиво стартанув півтори-дві години назад, так само красиво до тебе і повертається, тільки тобі тепер не до фоточків і не до постиків у фейсбуці. Важливо, коли команда суддів, стюартів та ветеринарів працює професійно і злагоджено. Цього разу це була супер команда, хоча із 40 осіб суддів та стюартів я особисто знайома була тільки з трьома, та ще з одним лікуючим ветеринаром (зазвичай там, де я працюю, я знаю всіх, або майже з усіма так чи інакше перетиналась). З цими особами ми вже працювали разом в Словаччині, Естонії, Великій Британії.

З Крістіаном Лозано, Головним Суддею із Франції Level 4, я працювала вперше. Це був цікавий і приємний досвід. Мені сподобалось як він розподіляє суддів, який він виважений і спокійний. Річ у тому, що на такому великому старті працює велика кількість саме суддів. Цього разу їх було 15. Це багато. Щоб не втратити контроль над ситуацією, він поділив нас на дві групи, в кожній з яких назначив керівника і поділив між цими групами зони, де вони мають працювати. Наступного дня зони для групи мінялись. Лишати своє місце не можна доти, поки хтось з колег не прийде тебе підстрахувати, тож ми намагалися працювати по двоє, якщо було можливо. Багато уваги приділяли навчанню місцевих офіційних осіб, бо на цих змаганнях разом із міжнародними суддями працювали і національні.

Моєю зоною відповідальності на обидва дні лишалося зважування вершників, перевірка амуніції перед стартом (робиться разом зі стюартами на виході зі стаєнь у зону розминки перед стартом, для цього робиться вузький прохід, щоб коні проходили по одному і можна було легко і швидко все роздивитись), зона проміжного фінішу, та потім фінішна лінія. Не самі мої улюблені обов’язки, але я працювала із задоволенням.

В перервах між напливами вершників ми багато спілкувалися. Атмосфера дуже дружня, навколо представники дуже різних культур з різних куточків світу. Це завжди цікаво. В арабів заведено пригощати всіх чудовою пряною арабською кавою та місцевими солодощами. Мене дуже цікавили місцеві звичаї та культура. Я задавала дуже багато питань. Саудівська Аравія дуже довго була закритою та недоступною для туристів країною, а зараз вони вже 4 роки як відкриті для іноземців.

Дуже багато було питань про війну в Україні. Зазвичай люди дивуються, що я живу в Україні та приїхала з Києва. Часто впевнені, що я з Києва прилітаю літаком. Тобто в них дуже специфічні уявлення про життя в країні, розірваній війною. Я розповіла, що в нас повітряні тривоги та атаки дронами щоночі, а раз чи два рази на місяць, «як бонус», ракетні атаки, що особисто мені більш подобаються ракетні, бо це рідко і швидко, а дрони, то регулярно і по 5-8 годин. Як підтвердження з мого телефона волають сирени щоразу, коли в Київській області починається повітряна. Це допомагає колегам краще розуміти на що зараз схоже життя в Україні, при цьому, я розповідаю, що все продовжує працювати, як і раніше, і ми намагаємося жити своє звичайне життя.

Всіх дивує, що моя дорога до місця змагань займає понад дві доби. Але я давно вже стала Чемпіоном Світу зі спання: навчилася спати сидячи, стоячи, в літаках, в залах очікувань, на стільцях, в кріслах, а мати можливість витягнутись на третій полиці в потязі Київ-Варшава і спати лежачі – то взагалі нечувана розкіш. То коли видається трохи більше часу ніж перебігти між літаками, я із задоволенням його використовую для того, щоб прогулятись десь містом. Тож цього разу між літаками Аль-Ула-Джидда та Джидда-Доха в нас було десь 7 годин. Організатори нам зняли готель в місті, щоб ми змогли відпочити, бо літак прилітав увечері, а наступний рано вранці. Замість спати я використала цей час для того, щоб прогулятися містом, сходити до моря, повечеряти в компанії таких самих божевільних із Франції та Болгарії в місцевому ресторанчику, а потім піти бродити набережною. Благо життя в Джидді вночі тільки починається, ресторани, магазини, торгові центри працюють до ранку і всі виповзають гуляти. Навіть дітей з собою маленьких тягають. Дуже незвично бачити вночі дитячі майданчики, де бігають, верещать і регочуть маленькі діти.

Набережна дуже доглянута, чиста, з купою цікавих арт-об’єктів, газонами. Багато арабських родин виходять на ці газони із якимись покривалами, подушками, сидять спілкуються, щось їдять. Навколо бігають діти, лазять страшненькі, худенькі й кострубатенькі бездомні коти. Працюють фонтани на набережній. В морі, красиво підсвічений, б’є найвищий у світі фонтан короля Фахда. На набережній так само розташована дуже красива мечеть. Вона побудована так, що здається, що вона стоїть у воді.

В ту ніч я спати не лягала, щоб не проспати літак. Таксі у Джидді, до речі, дешевше ніж у Києві.

Ще вдалося погуляти з нашими дівчатами напередодні змагань в Аль-Улі в старому місті, і це було чудово, бо минулого разу мене прилетіли під саму виводку, то головна моя задача була відпрацювати й не «здохти». Прогулянками містом я вже займалась на зворотному шляху між своїми рейсами у Дубаї. А цього разу за день до виводки – це був просто подарунок долі, яким не можна було не скористатись. Тим більше, що в Києві ми бачимось дуже рідко. Он з Лесею минулого разу ми бачились на змаганнях в Естонії рік тому. З Юлією, здається, що взагалі ще до війни. А нам завжди є про що поговорити. І взагалі дуже круто, коли вершники твоєї країни виступають на змаганнях, де ти працюєш. Я давно мріяла про таке.

P.S. Редакція журналу вдячна Ксенії за наданий матеріал і сподівається, що він зацікавить не тільки тих, хто безпосередньо має відношення до пробігів, а й всіх наших читачів. В тому числі — членів Колегії суддів України.