Новий «кінний куточок» Львова
Віра Кириченко
5 червня 2024 р Президент ВФКС Андрій Мілованов з робочим візитом відвідав Львівщину, в тому числі й новий кінноспортивний комплекс, будівництво якого знаходиться в стадії завершення. Наш відомий вершник Богдан Дзидзан провів Андрія Анатолійовича по практично готовій стайні, яка обладнана всім, що буде потрібно у майбутньому її мешканцям. Будівля критого двоповерхового манежу, бойове та розминкове поле, готель – це обов’язкові елементи кінноспортивного комплексу, що дадуть змогу проводити у найближчому майбутньому змагання найвищого рівня з конкуру та виїздки. Більш детальну інформацію про новий комплекс очікуємо на сторінках журналу «Horses Ukraine».
Редакція журналу в моєму обличчі (Кириченко Віра Вікторівна) виконує свою обіцянку після особистого відвідування цього комплексу та знайомства з власниками, працівниками спортивного спрямування.
Преамбула:
Власники комплексу:
Писарчук Петро Іванович — політик, громадський діяч, підприємець, власник ТВК
«Південний»
Писарчук Оксана Павлівна –
підприємець, закінчила Львівський медуніверситет, працювала лікарем, а згодом почала займатись оздоровчим центром, якій на той час будувався, й так і залишилась в цьому бізнесі з 2011 року, «тож можна вважати – розповіла Оксана Павлівна — що це наш сімейний підряд – чоловік більше займається будівництвом, стратегією розвитку, я можу щось підказувати, але на мені більше адміністративна робота. Цей кінно-спортивний комплекс — це не тільки наша сімейна справа, а сподіваємось, що буде слугувати людям і сприяти розвитку кінного спорту в Україні».
Богдан Миколайович Дзидзан –
Старший тренер КСК «EQUI COR». Ім’я досить знайоме конкуристам України двохтисячних, проте, гадаємо, що все ж-таки варто згадати деякі моменти його спортивної біографії:
У кінний спорт Богдан прийшов у 14 років і одразу потрапив в групу до старшого тренера Львівського «Буревісника» Сергія Миколайовича Жогова. Відтоді й прикипів до конкуру. У 2010 році став чемпіоном України та здобув перемогу на Кубку України серед молодих коней. З 2011 по 2014 рік входив до складу збірної й за цей період ставав багаторазовим призером чемпіонатів і Кубків України, а також міжнародних змагань рівня від однієї до трьох зірок. У 2013 році брав участь в етапі Кубка світу та успішно отримав кваліфікацію на маршрут Гран Прі. У 2014 році у Києві переміг у змаганнях на потужність стрибка, подолавши висоту 190 см.
Паралельно з виступами на змаганнях Богдан Миколайович завжди займався тренерською роботою. Серед його учнів Семко Олег, який успішно виступав на чемпіонатах України. Гордон Іван — призер чемпіонату та Кубка України серед юнаків, член збірної України. Кузик Ольга була чемпіонкою України серед юнаків і також входила до складу збірної України, а у 2011 році зайняла друге місце на чемпіонаті України за підсумками трьох днів змагань. В категорії юнаків успішно виступала також член збірної України Ржоткевич Єлизавета, в доробку якої медалі різного ґатунку та звання призера й переможниці низки міжнародних змагань та Юстина Писарчук.
Тепер про моє безпосереднє побачене та почуте:
Чесно кажучи, їхала я сюди вже «підготовленою», бо Андрій Анатолійович Мілованов, під час свого першого візиту до цього «нового кінного куточка» Львова, поділився й своїми враженнями й відеозйомкою, то ж я мала нагоду під час оглядин, а краще сказати своєрідної екскурсії, яку провела мені Оксана Павлівна та Богдан Миколайович Дзидзан, звертати увагу вже на деякі деталі того, що побачили мої очі. Проте я точно не очікувала, що комплекс вже почав обживатись його основними мешканцями, навіть попри активне продовження будівельних робіт.
На стайні чутно пофиркування коней, деякі з них з цікавістю розглядали того, хто їх розглядав, вірогідно очікуючи смаколиків, але я до цього не була готова.
Тож перше моє питання до Оксани Павлівни Писарчук: як ви наважились «вселятись» у незакінчений комплекс?
«Взагалі ми спочатку планували переїхати на весну. Але вирішили привести коней на деякий час, щоб протестувати поле і конюшню. Проте, коли ми почали організовувати переїзд, то зрозуміли, що підготовка на тимчасове стояння наших коней нічим не відрізняється від підготовки до остаточного переїзду. Це не все так просто і для коней це не буде легко. І дійсно, коні деякий час дуже нервували, оскільки вони відчували, що на новому місці ще не було «кінського життя» ні в стайні, ні на прилеглій території, але згодом заспокоїлись і наразі все добре».
Коні, так би мовити, вже обжились, заспокоїлись, тож розпочався, звичайно, й тренувальний процес свідком якого мені навіть довелось стати.
Проте, шановні наші читачі, давайте рухатись по хронології подій.
Тож пропонуємо повне інтерв’ю з його власницею Оксаною Павлівною Писарчук:
Оксана Павлівна, розкажіть, будь ласка, нашим читачам як взагалі виникла думка про будівництво комплексу, з чого все почалось?
«Ми часто бували в Польщі на тренуваннях нашої доньки, на змаганнях з конкуру разом з Богданом Миколайовичем, тож бачили, що кінний спорт там більш розвинутий ніж в нас в Україні. У розмові з поляками ми з’ясували, що до деякого часу (десь років 10 потому) в них була така сама проблема, але за цей час, приділивши увагу всім аспектам кінно-спортивного життя: й ковалі, й ветеринари, й поля з європейським ґрунтом, й мережа спеціалізованих крамниць для вершників та ін., вони поступово вивели свій вид спорту на європейський рівень. Нас з чоловіком це надихнуло на прийняття рішення збудувати сучасний кінно-спортивний комплекс в нас на Львівщині, де спортсмени конкуристи та ті, хто віддає перевагу виїздці, змогли б тренуватись в гарних умовах для вершників і коней».
Аналогічне питання я задала й Богдану Миколайовичу й ось що почула від нього: «Гадаю, що поштовхом до думки про будівництво у Львові сучасного кінно-спортивного комплексу став також й мій виступ на міжнародних змаганнях під відомою кіннотникам назвою «Каваліада» у Варшаві на коні Стокаттоc Бой, який належить власнику цього комплексу.
Петро Іванович був в захваті від цієї кількості глядачів, учасників, та й взагалі від загальної картини як це в Європі виглядає. Тож закортіло й самому збудувати такий комплекс. Знаєте, Петро Іванович дуже запальний, амбіційний і якщо поставив перед собою ціль – то не відступає».
Оксана Павлівна, тобто думка виникла про будівництво суто спортивного комплексу?
«Так, щоб можна було й тренуватись й проводити змагання, щоб до нас приїздили не тільки спортсмени з різних куточків України, а й вершники з Європи».
Які ваші перші кроки були в цьому напрямку?
«Зрозуміло, що, по-перше, потрібна була земля, досить велика площа, однак недалеко від міста, щоб поряд була інфраструктура. Тож пошуки тривали досить довго, десь пів року. Допоміг випадок, який привів нас на запущені дачі. Але сьогодні можна впевнено стверджувати, що це є дуже вдале місце локації кінно-спортивного комплексу».
І це все заради доньки?
«Ви знаєте, не тільки. Основна задача, яку ми поставили перед собою – популяризація кінного спорту в першу чергу на Львівщині. Ми самі вже прикипіли до коней й тому бажали, щоб якомога більша кількість людей долучилась до цього виду спорту».
Оксана Павлівна, призупинімося на цьому, й розкажіть трохи про свою доньку – де вона почала займатись кінним спортом і як склалась її спортивна кар’єра надалі.
«Почала вона займатись кінним спортом у Бартатові (біля Львова) на конюшні «Гранат». Це відома стайня, оскільки на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну багато коней мали там прихисток по дорозі за кордон. Ми надзвичайно вдячні цьому клубу, тому що саме тут пройшло становлення нашої доньки як спортсменки. Саме цей клуб приємно асоціюється нами з першим тренуванням, першим конем, перемогами та падіннями, тут у всіх нас і зародилась любов до коней».
А хто був першим тренером доньки пам’ятаєте?
«Звичайно — Карина Саркісян, а згодом Юстина перейшла до Богдана Миколайовича. Загалом її «кінний» стаж вже близько 9 років. За цей час Юстина не здобула багато перемог, оскільки була на навчанні за кордоном, але всі канікули повністю присвячувала тренувальному процесу і проводила їх на стайні. Звичайно для тренера і вершника це не легке завдання працювати з перервами по 4-6 тижнів, а тренуватись протягом 1-2 тижнів. Але треба віддати їм обом належне, вони не опускали руки й тренувались та ставили собі цілі відповідно до реальних обставин. Напевно, коли вони виїжджали на спортивні змагання й отримували призові місця це і давало Богдану Миколайовичу та Юстині натхнення працювати далі.»
Давайте продовжимо нашу розповідь про перші кроки власників на шляху втілення у життя своєї мрії — створення проекту будівництва комплексу.
«Без сумніву, найважче дався перший крок — наважитися на будівництво.
Що стосується самого проекту, то він плід зусиль багатьох людей від Львова до Сум. Безумовно, що вирішальне слово було мого чоловіка, за ним і всі інноваційні рішення.
Наприклад, критий манеж — найбільший у Європі 50 на 90 метрів. В нас цих проектів здається було три, але за основу ми взяли великі поля – це відкриті майданчик та критий манеж. Наступним питанням потрібно було спроектувати гарні денники, готель, інфраструктуру, щоб було зручно всім: і коням, і спортсменам, а також обслуговуючому персоналу».
Скажіть, і все так «гладенько» йшло?
«Тут було багато суперечок, консультацій, малювали, відкидали, робили заново, проте основне рішення, в будь-якому випадку, було за Петром Івановичем».
Проект нарешті готовий й тільки після його остаточного варіанту почались будівельні роботи?
«Остаточного, в повному розумінні слова, не було. Будівництво розпочали по проекту, але по ходу, звичайно, вносили деякі корективи. Зміни, в першу чергу, стосувались логістики безпосередньо по самому кінно-спортивному комплексу. Також ми велику увагу приділяли створенню належних умов для коней: – вентиляції (примусово-витяжної, тобто штучної), поїлок – такі, щоб вода взимку в них не замерзала, кормушок, підстилці, на якій мають стояти коні, до проходів в стайні, яке має бути всюди покриття підлоги, мийки з теплою водою, солярій. В проекті все одразу не можна врахувати, тому деякі рішення приходили в процесі роботи над ним.
Декілька разів вносили у проект також зміни з метою покращення умов для глядачів на трибунах та інших моментів. Гадаю, що в результаті експлуатації будуть ще зміни».
Доповнив розповідь Оксани Павлівни Богдан Миколайович: «Багато коректив внесла війна — був такий короткий період невизначеності, затримки, бо не розуміли як воно все складеться, але, при перший позитивній тенденції на фронті все-таки вирішили не зупиняти будівництво, а навпаки пришвидшитись».
Переходимо до мого очного знайомства з вже практично збудованими частинами комплексу.
Стайні.
Безумовно мене вразило все, починаючи від розмірів денників та проходів, дверей, поїлок. На питання в чому полягає різниця між трьома стайнями я попросила відповісти Богдана Миколайовича: «Їх загалом 3 – А, Б та С, але там різні проходи та й цільове призначення різне – гостьова, для коней які будуть ставати на оренду, для наших коней з виходом на леваду. У всіх стайнях виділене місце для чистки коней, миття та солярію. Є стайні, де відкриваються вікна, хоча всі вони обладнанні примусовою вентиляцією, до всіх поїлок підведена вода з можливістю підігріву. До речі, плануємо побудувати ще й тимчасові стайні – літні- для приїжджих коней».
«Знов маю наголосити, — продовжила розповідь Оксана Павлівна, — що першочергове наше завдання – комфорт для коней. Нашою гордістю є віброплатформа з Нідерландів, яку використовують або перед тренуванням, або вже для відновлення коней після великих навантажень. Маємо денники для ветлазарету та кабінет ветлікаря».
До речі, окремими спорудами на комплексі збудовані просто «шикарна» бочка для роботи на корді та електрокрокувальня на 8 голів – вона вже працює – бачила на власні очі.
Після супер достойних умов для коней, хочу відзначити піклування власників й про комфортні умови роботи для «місцевих» спортсменів, а також для тих, хто буде приїжджати на змагання, хто поставить своїх власних коней на «простій», всього обслуговуючого персоналу. «Так, для нас це питання також в пріоритеті – зауважила Оксана Павлівна. Вже під час проектних робіт ми передбачили наявність кімнат відпочинку, тренерських, роздягальнь з душовими кабінами та туалетами. Біля денників є шафи для зберігання кінного спорядження та корму для чергової годівлі чотириногих партнерів спортсменів».
б\ спортивні арени:
По-перше, критий манеж. До речі, тут вже встиг побувати й познайомитись з власником комплексу разом з Андрієм Міловановим наш олімпійський чемпіон Юрій Ковшов. Це дійсно найсучасніша в кінному спорті України двоповерхова споруда розміром 50 х 90, й головне — є прямий вхід в нього зі стайні. Другий поверх віддано під глядацькі трибуни з можливістю замовлення їжі у ресторані, тут також розташована закрита суддівська кімната.
в\ відкриті поля. Про це я більш детально розпитала Богдана Миколайовича, зауваживши, що спортсмени добре розуміють, що не достатньо мати місце саме для роботи й стартів при несприятливих погодних умовах, потрібні ще й відкрите бойове поле та поле для розминки.
«Так, розмір відкритого бойового поля в нас 60 х 90м., поле для розминки 40 на 50, а від нього побудовано перехід до бойового, тому, особливо під час змагань, спортсменам буде дуже зручно. Подбали й про місце роботи суддівської бригади та обслуговуючого персоналу — двоповерховий будиночок, поряд з яким буде велике електронне табло».
Оксана Павлівна, що можете сказати про грунт? Я пройшлась по ньому сама та подивилась як коні себе поводять на бойовому полі – мені здається що дуже класний.
«Саме його якості ми віддали перевагу. В нас німецькі решітки, зробили дренаж – консультувались, їздили по різних базах, в тому числі й за кордоном, радились, щоб не зробити помилок й не переробляти згодом. Кварцовий пісок, голландський текстиль – на це ми звертали увагу, щоб коням було добре, оскільки від цього теж залежить їх здоров’я. До речі, ґрунт на бойовому та на полі для розминки однаковий по складу, що дуже важливо для коней, такий самий й в переході між ними». Можу відверто сказати, що на полях ми не економили та ретельно розбирались в цьому питанні, тож наразі готові в нас в Україні давати консультації з приводу ґрунту всім, хто цього буде потребувати.
Наразі декілька слів скажіть про інфраструктуру комплексу.
«По-перше, на стадії завершення будівництво готелю на 54 номери — всі різні: для коноводів та спортсменів двомісні, також є й сімейні номери. До речі прямий вихід передбачено й у критий манеж та на відкриті поля, а з деяких номерів є можливість безпосередньо спостерігати за подіями на бойовому полі. По-друге, — на території комплексу будується оздоровчий центр, до якого буде входити 25 метровий басейн, дитячий басейн, тренажерний зал, сауни та САПА кабінети. Обладнана стоянка для коневозів з підведеною електрикою та водою, розбудовується мережа кафе та ресторан – ми намагались врахувати все, що дасть можливість людям почуватись на комплексі комфортно та зручно».
Оксана Павлівна, на завершення нашої розмови розкрийте секрет — наскільки далеко від центру розташований цей новітній кінно-спортивний центр, та чи буде можливість у львів’ян добиратись до нього громадським транспортом?
«Орієнтовно від центру Львова до нас 12 км, це практично на околиці міста, труднощів з громадським транспортом немає. Також для всіх кіннотників таке розташування дуже зручно, бо через кордон на Польщу коні йдуть через Краківець, а це від нас зовсім недалеко, з об’їзної по гарній дорозі 6 кілометрів, тому для всіх охочих буде можливість перепочити на нашій стайні й рушати далі на міжнародні змагання».
Я, після всього побаченого й почутого, не втрималась та задала «провокаційне» питання: Оксана Павлівна, Ви з чоловіком люди бізнесу. Скажіть відверто, під час створення проекту за основу все ж-таки був взятий спорт, а потім бізнес, чи навпаки, чи це обговорювалось одночасно?
«Ми розуміємо, що кінний спорт, це дорогий вид спорту, але він не є настільки прибутковим, щоб їм займатись заради бізнесу, тому мало хто за це береться й мало хто сподівається на донати. Спочатку ми гадали, що варто було б поряд побудувати готель, але побачили, що в окрузі їх вистачає, до речі різного класу, й що вони не є заповненими. Саме тому мій чоловік запропонував збудувати оздоровчий центр, оскільки я професійно пов’язана з таким видом діяльності й це вже для нас знайомий бізнес, також це буде добре й для спортсменів, й для громади нашого району – тож може це дозволить нам вивести наш комплекс на само утримання. Поки важко говорити, побачимо. Сподіваємось, що зможемо дати собі раду».
Редакції журналу залишається побажати власникам терпіння, віри в майбутнє кінного спорту на Львівщині та в Україні, а всім кіннотникам у недалекому майбутньому стати свідками проведення тут змагань найвищого рівня.