Повний кавалер трьох орденів Богдана Хмельницького Олександр Анатолійович Путілін

Олександре, ми знайомі вже багато років, але якось не було нагоди з’ясувати як саме ти потрапив у кінний спорт?

– Потрапив не випадково, це був свідомий вибір. Свого часу займався іншими видами спорту, але згодом, з огляду на вік, брати участь у спортивних змаганнях вже не міг. Просто сидіти вдома на дивані – це не для мене, тому звернув увагу на кінний спорт. Найбільше він приваблював тим, що тут немає вікових обмежень.

Це про який вік ти говориш?

— 41 рік мені було на той час. Коня придбав на Жашківському кінному заводі – це був Кадет. Класний коник! З першого знайомства зрозумів, що саме він має стати моїм. Відчув це серцем.

Проте першу науку з верхової їзди отримав не на ньому – кінь не бездушний мотоцикл, він має свій власний характер і демонструє це вершнику. Кінний спорт фактично парний, адже під час їзди верхи людина взаємодіє з твариною. Тому на початку я був не готовий працювати з Кадетом – нам обом необхідно було знайти «спільну мову». Для занять мені довелося завести Боню – красуню-кобилу під півтори тони ваги. У неї був лагідний та поступливий характер, а для новачка це дуже важливо. 

Ти самостійно оволодівав навичками верхової їзди?

— Знайомий запропонував мені наставника. Але досвід з ним був скоріше невдалим – пізніше я зрозумів, що він навчив мене, як не треба їздити. Хоча певна користь від того «наставника» таки була, зрештою це він ввів мене до світу кінного спорту. 

У пошуках справжнього тренера я познайомився з Олексієм Івановичем Невольниченко, він тоді тренував спортсменів в Одесі. Тож кожні вихідні я їздив з Кривого Рогу до нього на тренування. Ця людина навчила мене (точніше перевчила) азам – правильно сидіти в сідлі, їхати, керувати конем. Саме Олексій Іванович показав мені вірний напрямок руху в кінному спорті. З того часу вже років п’ятнадцять я в сідлі. Олімпійських висот я не прагнув, мені хотілось залишатись аматором, який отримує насолоду від самого процесу. Хоча деякі спортивні досягнення у цьому виді таки маю.

Олександре, а що саме тобі подобається в цьому виді спорту?

Кінний спорт не можна порівнювати з чимось іншим. Тут і романтика, і відпочинок душею і, водночас, важка праця. Для слабких тілом й духом тут не місце. Та попри все, для мене це найкращий спорт. Коли ти зливаєшся з конем, відчуваєш кожний його м’яз, адреналін б’є перед перешкодою… Це неможливо передати словами. Хоча, звичайно, іноді доводиться боляче падати. Так буває.      

Був період, коли я тренував дітей, як тренер-викладач. Однак, коли вони згодом виростали та йшли з кінного спорту, було прикро й боляче. Тому був змушений кинути цю справу. 

З кінним спортом трохи розібрались, а яким чином твоє життя пов’язане з військовою справою?

— Військовим я хотів бути з дитинства. Дуже подобалася військова форма. Зрозуміло що це було навіяно фільмами. Особливо про громадянську війну. Я чомусь завжди був на стороні білих офіцерів, навряд чи зараз зможу пояснити причину. У них була красива форма, виправка, вони поводилися гідно і з честю. Все десь глибоко в мені сиділо. 

Після школи відслужив строкову службу, але до подальшої військової кар’єри тоді не дійшло. Вже у 2014 році, після Майдану, я пішов добровольцем до армії та досі воюю. Був старшиною, а на сьогоднішній день вже підполковник. Доводилось бувати у різних ситуаціях, на різних ділянках лінії розмежування. На момент повномасштабного вторгнення російської федерації я перебував у Харкові. Тоді, у лютому 2022 року, отримав направлення на херсонський напрямок, а згодом знову виконував завдання по всій лінії фронту. 

Тому, з огляду на сказане, ось вам висновок – у житті все збувається, будьте обережні зі своїми фантазіями та думками (посміхається – прим.авт.). 

Олександре, ти – повний кавалер трьох орденів Богдана Хмельницького. Військові нагороди так просто не отримують.

— Перша нагорода була у 2017 році за виконання складного завдання. Потім, після повномасштабного вторгнення, другий орден, й нещодавно – третій.  

Прийде час, коли я зможу про це розповісти у деталях. Натомість зазначу, що нагороди не плануються, вони приходять з випадком, який дає Бог. На жаль, не завжди ці випадки мають щасливий фінал. 

Ці ордени – вони не лише мої. У мене була група, з якою ми працювали. Кожному з них я вдячний за спільну роботу. Ми її виконували не заради відзнак. А взагалі найкраща моя нагорода це те, що Бог досі зі мною та я живий.

А як же спорт?

Кінний спорт так і залишився моєю улюбленою справою. Щоправда часу на нього практично немає – війна. Але ті рідкі моменти, коли вдається бути вільним, я повністю віддаюся коням. З ними я почуваю себе щасливим.

P.S.

Орден Богдана Хмельницького встановлено для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України. Він має 3 ступені. Вищім ступенем ордена є 1 ступень. Нагородження орденом Богдана Хмельницького здійснюється послідовно, починаючи з III ступеня. Орден Богдана Хмельницького II та III ступенів носять на грудях з правого боку, а I ступеня — на шийній стрічці.