Спорт – це моє життя: Поліна Шовкова
Мені, як головному редактору нашого журналу (Віра Кириченко), довелось спілкуватись з першим тренером вольтижерок, які з’явились на теренах України (Владом Панасенком) тільки засобами електронного зв’язку, а вперше віч-на-віч познайомились з ним та з дівчатами вольтижерками під час їх приїзду на «Klіmenko Stаble» у Дніпрі, і лише згодом в журналі №60 з’явилась стаття про їх шлях, зокрема про виступ Катерини Панасенко та Поліни Шовкової на Чемпіонаті світу.
Наступний наш матеріал (№65) стосувався вже виступу однієї з них – Поліни Шовкової на цьогорічному чемпіонаті Європи серед юнаків та юніорів у Берні (Швейцарія).
На сторінках нашого журналу ми доволі часто знайомимо наших читачів з особами, які ПРИЧЕТНІ – це з самої великої літери, до кінного спорту України – це не тільки спортсмени, а й тренери, керівники кінно-спортивних клубів, шкіл, судді, ветлікарі, курс-дизайнери. Після повернення Поліни Шовкової з чемпіонату Європи до рідної Полтавщини в нас й виникла ідея звернуться до неї з проханням детально розповісти про свій шлях у спорті, на що вона з радістю відгукнулась. Тож нам залишається представити нашим читачам її розповідь, але почати здається краще словами її мами, які вона написала у листі до Всеукраїнської федерації кінного спорту: «Це був важкий, але щасливий тиждень. Стільки емоцій та нових знайомств. Урочиста, але дружня атмосфера. Я пишаюсь своєю донькою, тим, що вона представляла Україну та несла український прапор на церемонії відкриття. Я не могла стримати сліз. … Дуже прошу вас направити лист до Міжнародної федерації кінного спорту (FEI) з подякою за підтримку української спортсменки, організацію тренувального процесу та участі у міжнародних змаганнях. Без цієї допомоги ми б не протримались».
Розповідь Поліни Шовкової
Моя історія в вольтижуванні розпочалася у 2019 році. В Україні планували розвивати цей напрямок спорту. Перший семінар проводив Anthony Bro-Petit, чемпіон світу 2016 року з Франції. Я й досі пам’ятаю, як мене надихнула його історія та енергія, яку він випромінював. Тоді я й уявити не могла, що ця людина стане моїм особистим тренером і наставником, відкриє для мене двері в абсолютно новий світ. На той час мені було 12 років. Я вже займалася акробатикою та верховою їздою. Вольтижування одразу привернуло мою увагу, оскільки поєднує все, що я люблю: коней та акробатику.
Шлях до професійного спорт
Після семінару ми почали тренуватися в нашому кінному клубі неподалік від Полтави. Нас було п’ять дівчат. Наші батьки підтримали нас, замовили першу гурту для тренувань на коні, зробили барел і разом ми створили умови для занять. Спочатку це було більше хобі — ми зустрічались декілька разів на тиждень, спілкувались, пробували нові трюки, створювали хореографію, мріяли про майбутні змагання. Дуже швидко це перетворилось на справжню пристрасть.
Однак незабаром розпочалася війна, Anthony запропонував нам переїхати до Європи для нашої безпеки, оскільки ніхто не знав тоді як розгортатимуться події.
Завдяки підтримці Міжнародної федерації кінного спорту (FEI) нам вдалося організувати переїзд до Словаччини. Нас дуже добре зустріли, створили умови для проживання та тренувань. У тому році ми, п’ять початківців вольтижерок, взяли участь у двох міжнародних змаганнях (CVI). Це був неймовірний досвід! Але всі думки на той час були про повернення до України. Як тільки більш менш стало зрозуміло, що в Полтаві спокійно, ми повернулися. Минуло тільки три місяці, але відчувалось, ніби ми були відсутні декілька років. Ніколи не забуду цей час.
Ми продовжили тренуватись в нашому кінному клубі, багато працювали в залі на барелі, та, на жаль, ми не мали критого манежу, тому тренування на коні були обмежені погодними умовами — як тільки починались дощі або сніг… все припинялось. Барел — це єдине, що в нас лишалось, але ми були шалені.
Наша історія викликала інтерес у FEI, гадаю саме тому, що ми повернулись в Україну і продовжили тренування. Тоді нам запропонували підготуватись до виступу на Чемпіонаті Світу у Швеції. Для цього наш тренер відібрав двох найсильніших спортсменок: Катерину Панасенко та мене. Згідно зі складеним планом ми приїздили декілька разів на клініки з Anthonyі до Словаччини й потім повертались додому. Отримали кваліфікацію на Чемпіонат Світу, виступили. Після цього, я, здається, стала зовсім іншою людиною. Новий досвід спілкування з професійними спортсменами з усього світу, люди, яких ти бачив лише в інтернеті на відео і вважав недосяжними зірками, тепер спілкуються з тобою. Ти стаєш частиною великого дружнього ком’юніті, можеш запитувати про їх життя, отримувати нові враження, відкривати нові горизонти.
Нові горизонти, підготовка до Чемпіонату
Після досить успішного виступу на Чемпіонаті світу у 2023 році у Швеції мені запропонували підготуватися до Чемпіонату Європи 2024 року в рамках проєкту FEI. Оскільки в планах були вже більш високі результати (увійти в топ 15 спортсменів), були потрібні більш серйозні та регулярні тренування. На жаль в Україні ми не маємо таких умов. Тому Anthony запропонував мені продовжити тренування в Європі. Почався процес пошуку місця. І ми знайшли його, це був рай для вольтижування!!!
У січні 2024 року я приїхала в маленьке містечко Гарчінг неподалік від Мюнхена, де знаходиться стайня, яка ідеально облаштована для тренувань. Тут є все необхідне: добре підготовлені коні, критий манеж, спортивний зал з муві та, найважливіше, рандлаф — тренажер, що рухається по колу та імітує рух коня. Це обладнання дозволяє тренуватися тривалий час без ризику втомити коня, який, на відміну від тренажера, потребує перерв. Але головне — це люди. Мене зустріла дружня турботлива “кінна” родина. Завдяки їм я дуже швидко пристосувалась до нових умов. Я мала змогу жити безпосередньо біля місця тренувань. Це дуже зручно!
Тренувальний процес
Мої тренування розпочалися на повну силу. Вранці я навчалася онлайн у своїй українській школі, а після обіду присвячувала себе тренуванням. Програму складав Anthony, який приїжджав кожні 1-2 місяці, щоб провести кілька днів клінік. Тренувальний день під час клінік тривав з 10:00 до 20:30 з невеликими перервами й включав заняття в спортзалі, загальну фізичну підготовку (2 години), відпрацювання програми на муві, компалсорі та фрістайл (2 години), потім тренування на рандлафі (2 години) та врешті на коні. Після тренування, звісно, потрібно ще почистити коня. В кінці дня ти трупом виповзаєш зі стайні. Але це блаженна втома, адже ти знаєш, що виклався на всі 200%.
Особливість роботи в манежі полягає в тому, що взимку там дуже холодно, а навесні вже стає спекотно. Вологий пісок посилює драму будь-якої погоди. У січні температура в манежі іноді опускалася до -30 градусів. Через вологий пісок холод здається всепроникливим. Під час тренування тобі жарко, але руки й ноги дерев’яніють від холоду. А влітку температура сягає +30. Просто стояти важко, а потрібно ще тренуватись. Але до всього звикаєш.
Коли Anthony від’їжджав, я продовжувала тренуватися за його програмою з Conny Raddaz. Це власниця конюшні в Гарчингу, вона тренер з вольтижування та лонжер. Conny стала для мене не просто тренером, а справжнім другом та наставником. Коли я згадую її, я відчуваю особливе тепло. Я дуже рада, що потрапила саме до неї. Вона неймовірна. Коли ми тренуємося разом, це справжня магія — Conny буквально сяє від задоволення, коли в мене щось виходить, і в ці моменти в мене виростають крила, я відчуваю, що можу все! Також моя особлива любов — кінь Траккі (повне ім’я Belasko), з яким я працювала. Це найрозумніший кінь у світі, він все відчуває і розуміє як людина. Вольтижування — це командний вид спорту, і тут важлива довіра і взаєморозуміння між спортсменом, лонжером і конем.
Досягнення
Так в цьому чудовому тандемі Anthony та Conny, я та, звісно, Траккі, ми готувались до Чемпіонату. В цьому році я брала участь у чотирьох CVI: CVI Portogruaro, CVI Budapest, CVI Stadl-Paura, CHIO Aahen.
Особливе значення для мене мала участь у CHIO Aachen, де я вперше виступала з програмою 3 зірки й зайняла 12-е місце серед найсильніших вольтижерів світу. Саме цей виступ був моїм зірковим проривом цього року. Я отримала безліч вітань та нових підписників саме після Аахену. Це був важливий досвід, який, я впевнена, допоможе мені в майбутньому.
Сам Чемпіонат
Цього року Чемпіонат Європи проходив у Швейцарії, місті Берн. Це казкове місце серед гір та зелених безкраїх луків. Чудова організація умов — просторі стайні для коней, багато залів для тренувань, добре сплановане проживання та харчування. Наш готель знаходився за два кроки від місця змагань, тож все було дуже зручно. Дуже пощастило з погодою, було легко тренуватись і Траккі почував себе добре.
Ми провели тиждень в Берні. Кожний ранок починався з розминки в залі, потім піклування про Траккі. І цілий день ти можеш дивитись на виступ спортсменів зі всього світу, надихатись та бути частиною цієї грандіозної події. Моя радість, що я змогла поспілкуватись і взяти автограф у моїх кумирів, таких як Eva Nagiller(Austria) чемпіонка світу 2024, Katrin Mayer(Germany) чемпіонка Європи 2023, Qentin Jabet(France) чемпіон Європи 2023, Theo Gardies(France) чемпіон світу 2024, також Lambert Leclezio — триразовий чемпіон світу. Після чемпіонату я навіть змогла потренуватись з Qentin Jabet та Lambert Leclezio. Вони разом з Anthony проводили клініку в Гарчингу. Я почала працювати над новою програмою для наступного року і вже засвоїла нові трюки.
Самі змагання проходили в великій хокейній арені, яку обладнали для вольтижування. Прохід в арену був через підземний коридор, чимось схожий на метро, а для мене на бомбосховище. Перший раз, проходити ним мені було дуже моторошно. В такі моменти ти розумієш, що війна залишила свій слід. Навіть коли намагаєшся не думати про погане, тіло саме напружується і починаєш прислухатись, щоб почути сирену. І, здається, навіть чуєш її. Це було символічно — щоб пройти в арену, мені потрібно було пройти крізь бомбосховище…
Виступила я не так добре, як могла б і як очікувала. Спочатку мені важко було це прийняти, особливо після успіху в Аахені. Хвилювання, брак практики на коні, а також занадто велике очікування цієї події, бо заради цього ми працювали пів року, вплинули на результат. Але мої тренери підтримали мене і дуже швидко перемикнути на загальну урочисту атмосферу Чемпіонату, спілкування з іншими спортсменами та плани на майбутній рік. Anthony каже: «Не думай про те, що позаду, думай про наступний рік і Чемпіонат Світу. Якби змагання проходили на барелі, ти вже була б чемпіонкою. Але робота на коні потребує часу. Ти тільки пів року тренуєшся на професійному рівні, тобі тільки 16 років. Все ще попереду«. Ми продовжуємо тренуватися, і я впевнена, що попереду у нас багато перемог.
“Поліна працьовита і дуже талановита. Вона уважно слухає і швидко сприймає нове. Завдяки її хореографічним здібностям та чутливому серцю вона вміє через свої рухи дарувати емоції іншим. Вона вже впливає на світ вольтижування! Це тільки початок. Я впевнений, в неї велике майбутнє і вона буде на подіумі!”
Найяскравіший спогад про Берн 2024
Дуже запам’яталась церемонія відкриття Чемпіонату. Це велика урочиста подія, яка проходила на центральній площі міста. Всі команди зібрались в парадному вбранні, з ВСЕ в одну строкупрапорами. Наша українська команда теж в цьому році виглядала дуже гідно — Конні розробила спортивний одяг з українською символікою. Я пишалась тим, що я представляю Україну і в мене така чудова підтримка. Ми були такі щасливі, коли бігли з прапором серед бурхливих аплодисментів всіх присутніх. Багато з них підходили, обіймали й казали слова підтримки Україні та нашому народу. Це найголовніше для мене!
Мрії та плани
Люди часто висловлюють своє захоплення моїм швидким прогресом, і мені приємно це чути. Але я розумію, що це результат роботи багатьох людей, які вклали в мене свій час і душу: Anthony, Conny, моя команда в Гарчінгу, а також підтримка FEI. Безумовно, величезну роль зіграли мої батьки, без їхніх зусиль і віри в мене все це було б неможливо. Я дуже вдячна всім за підтримку і любов.
Моя мрія — щоб війна в Україні швидше закінчилася, і я змогла повернутися до своїх близьких і друзів. У майбутньому я планую стати чемпіонкою світу, а потім працювати тренером та розвивати вольтижування в Україні. Я хочу здобути освіту у сфері спортивного менеджменту і бачу своє майбутнє, пов’язане з розвитком спорту та участю в міжнародних проектах. Я готова ділитися своїм досвідом і робити все що в моїх силах, щоб надихати інших мріяти й втілювати свої мрії.
Редакції журналу після такої зворушливої розповіді залишається побажати Поліні Шовковій втілити всі свої мрії в життя, життя в незламній, мужній Україні!