Вже рік триває війна… Дергачівська ДЮКСШ, Харківська область
Одні із перших ми почули звуки вибухів, навчилися розрізняти артилерію, авіацію, касетні бомби й навіть бачили у дії фосфорну, бо територіально знаходимося за 30км. від кордону з росією.
Навіть через декілька тижнів пекла ми до кінця не вірили, що таке можливо у ХХI сторіччі у центрі Європи. Розпочався хаос: припинив роботу громадській транспорт, не працювали аптеки та магазини, в нашому містечку були зачинені амбулаторія, пошта та відділення банків. Ми почали дізнаватися про загибель людей, з якими були особисто знайомі. Загинув викладач пенсіонер, який все життя працював у Харківській Державній зооветакадемії — його хату рознесло вщент. Загинув чоловік випускниці нашої школи, якій вийшов, намагаючись придбати цигарки для себе та смаколики для своїх дітей.
Люди намагалися зберегти своє життя та життя своїх рідних, тому масово почали виїжджати у безпечні регіони. Виїхала тренерка з малою дитиною, яка до того ж була вагітною. Рятуючи життя хворих батьків похилого віку, виїхала ще одна… Також почали виїжджати наші учні. Не встигли ми озирнутися, як нас залишилося декілька людей на велику кількість поголів’я: директор Петрушко М.П., три тренерки – я, Єлизавета Бєлах, Марія Тарасенко та конюх Олена Плохотниченко, яка згодом також виїхала. Втім коней потрібно напоїти, нагодувати три рази на день та випустити в леваду між бомбардуваннями, бо стояти в стайні 24/7 не можливо! Величезна кількість поголів’я щоденно потребувало годівлі, догляду, моціону. Через вибухи коні лякалися і це призводило до травмувань. Через стрес почастішали випадки кольок. Неможливість своєчасного прибирання денників та недостатня кількість підстилки призвели до грибкових захворювань. Ліки, яких нам повинно було вистачити до вересня (протигрибкових, протизапальних, знеболювальних, антибіотиків та ін.) закінчилися вже у березні
Моя подруга, Новікова Олена, телефонувала мені декілька разів на добу, намагаючись переконати в необхідності термінової евакуації поголів’я! Кожну ніч, з черговим вибухом, ми молилися, щоб вистояла наша стайня та були живі наші коні! Після чергового обстрілу ми зрозумілі, що дійсно єдиним правильним рішенням буде евакуація тварин. Але… перед нами постало питання де брати кошти на транспорт та утримання? Ми звернулися до всіх небайдужих людей: до наших учнів та їх батьків, до випускників нашої школи та академії, до викладачів, до благодійних фондів, які опікуються тваринами. Значна частина допомоги надійшла від фонду Nova Ukraine, Alena Rudik, Ксенія Березная та від фонду Uаnimals. Не залишили нас без своєї вагомої підтримки й Управління у справах молоді та спорту Харківської обласної військової адміністрації на чолі з Костянтином Ананченко та безпосередньо нашого куратора Руслана Байрамова, які й по сьогодні допомагають співробітникам гуманітарними продуктовими наборами.
Як ми виїжджали – це окрема й сумна історія… По-перше, через постійні військові дії, ми втратили зв’язок з вищим керівництвом. Припинила роботу ветеринарна служба й неможливо було взяти прохідне свідоцтво на коней. До того ж ми сховали усі документи й, в тому числі паспорти на коней, — у тренерки вдома, яка вже виїхала. Не зважаючи на всі ці перепони ми знайшли водія-героя і дуже дякуємо Власовцю Володимиру, який наприкінці березня, початку квітня зробив декілька рейсів з нашими тваринами. Ризикуючи своїм життям, під обстрілами, він допомагав грузити коней та корма.
Був випадок, коли водію доводилося зупинятися, щоб подивитися чи не вбило осколками останніх коней, чи все гаразд у нього з колесами й взагалі чи є сенс їхати далі… На жаль, не обійшлося без сумних подій… Під час завантаження, одна з наших кобил, дуже травмувалася, але не зважаючи на це, нам все одно вдалося її евакуювати, що правда, однією з останніх. Так склалося, що один із найстаріших наших коней загинув в тимчасовому прихистку, дався в знаки стрес та 19-річний вік. Велику частину коней прийняли КСК «Klimenko Stable», частину – КД «Лелеки», КСК «Юкон», ранчо Писаренко, стайня Аіши Дикої.
Життя розділилося на «до» і «зараз»…
До війни ми й наші діти жилі тренуваннями, змаганнями, показовими виступами й були щасливі від того, що займаємося улюбленою справою. Наші вихованці успішно виступали на районних, обласних, всеукраїнських змаганнях та не одноразово були переможцями та призерами цих турнірів.
14 квітня 2022 року, на п’ятдесятий день війні, останні коні були евакуйовані з бази. З однієї сторони ми раділи, що вони вже у відносній безпеці, бо війна триває по всій країні, з іншої — сумно було ходити порожньою стайнею. Тиша і пустота, роздуми та плани, мрії та надії — це все одночасно вирувало в наших головах. Якби тоді був звичайний квітень мирного часу, щоб ми робили? Ми б були повністю в навчальному процесі, вже провели б традиційні щорічні місцеві змагання «Відкриття Сезону», готувалися б до Чемпіонату України, крили б кобил, щоб отримати лошат.
Дуже незвично було ходити порожньою базою, тиша аж слух різала. Ми вірили й віримо у Перемогу України, тому готували денники для повернення поголів’я коней. Хочеться подякувати всім, хто допомагав нам тоді та допомагає зараз.
Альона Новікова — невичерпний заряд енергії — організувала збори коштів та перевезення, змусила нас повірити в те, що є добрі люди, які готові прийти на допомогу навіть дуже старим коням. Наш директор Петрушко Микола Петрович бував у мирний час і суворим і вимогливим, але коли прийшла війна, чергував ночами, не дозволяючи молоді ризикувати собою, а вдень приносив гарячу воду і їжу.
23 квітня, на 59-у добу повномасштабного російського вторгнення, напередодні свята Світлої Пасхи, ми поїхали відвідати наших евакуйованих друзів-коней в КСК «Klimenko Stable». Зустріч була дуже зворушливою. Скучили і ми за ними, і вони за нами. Наші чотириногі партнери впізнали нас і подарували нам веселий й голосний «привіт». Завітали ми до них з смаколиками та провели фотосесію. Ми раділи, що тварини спокійні, ситі, веселі та грайливі.
Звісно, що ми сумували за ними й хотіли, щоб вони як найшвидше повернулися додому, але розуміли, що на той час це було неможливо, бо вже 2-го травня нам знову довелося звернутися за допомогою до фондів та небайдужих людей, щоб придбати сіно для наших «старичків», які утримувалися в Новій Водолазі.
Війна кардинально змінила життя всіх українців. Люди були в розпачі, налякані, знаходилися на межі гуманітарної катастрофи, але є друзі, які завжди підтримають і протягнуть руку допомоги. Колектив Дергачівської ДЮКСШ щиро вдячний Руслану Байрамову та його колегам за надання гуманітарної допомоги для наших співробітників.
У середині червня нам довелося міркувати над поверненням додому хоча б частині поголів’я, бо назбирати, напросити коштів на їх утримання було дуже важко. Але «не так сталося, як гадалося». 20 червня під головний корпус нашої академії «прилетіло» щось неймовірно важке… Були зруйновані вікна та двері, пошкоджена вся будівля, припинила існування дорога, на її місці з’явилася вирва глибиною 7-8 метрів та діаметром 12 метрів, а від корпусу до стайні – 2 хвилини пішки. Осколки пошкодили все на великій відстані. Саме ця подія, на жаль, призвела до загибелі коня, який був вірним другом та партнером для багатьох наших спортсменів. Ми дуже були засмучені через цей випадок, оскільки на передодні війни цього коня нам подарував один з найкращих друзів — Анатолій Левицький.
28 липня, 155 день війни! Нам все складніше знаходити кошти на утримання коней в евакуації. Треба повертатися додому..! «А що вдома?» — не заготовлені корми, бо частина наших угідь знаходилася під окупацією, а частина не була засіяна через проведення бойових дій. Там, де росли багаторічні трави, падлюки-сусіди закидали бомбами, спаскудили поля та пасовища і ми знову змушені жебракувати…
9 вересня — день фізичної культури та спорту. В цей день у мирний час на базі нашої школи традиційно проходили змагання з подолання перешкод, але того, 2022 року, було все інакше — а ні дітей, а ні змагань. Але… наші неймовірні керівники, сміливі захисники нашої держави Олег Васильович Синегубов, Руслан Байрамов та їх команда, все ж знайшли час та привітали спортсменів та тренерів зі святом! Щиро дякуємо за увагу до нашої праці!
21 жовтня — 240-й день війни – ми повертаємося додому!
Дякуємо Nova Ukraine, фонду Uanimals, ВФКСУ та Благодійному фонду кіннотників України за корми, попони та ліки для наших коней. Також хочеться розповісти про чудову дівчину, яка дуже любить коней і кінний спорт. В мирний час, при можливості, вона відвідувала базу щоб поспілкуватися з друзями-конями, відпочивала морально і відволікалася від проблем, набиралася позитивних емоцій від прекрасних, величних, харизматичних тварин. Коли ця дівчина святкувала свій день народження, вона запланувала зібрати таку суму подарунків в тисячах, скільки їй років і задонатити цю суму на корми для наших коней. І вона досягла своєї цілі. Аліна ми дуже тобі вдячні! Наша країна непереможна, бо в ній живуть щирі люди, які люблять свою Україну і хочуть допомогти й підтримати тих, хто зараз цього потребує!
Наближалася зима, найскладніший період навіть у мирний час. Додалися труднощі пов’язані з перебоями у постачанні електроенергії, недостатньою кількістю кормів, підстилки та людей. Щоб вижити в надскладних умовах ми вирішили скоротити поголів’я, і знов на допомогу прийшов фонд Nova Ukraine, який викупив, прилаштував та вивіз в покращені умови самих стареньких коней. Ми пишаємося тим, що маємо друзів, які допомагають вирішувати безліч питань, починаючи з евакуації, утримання, вакцинації, дегельмінтизації, розчистки, придбання генератора, кормів, підстилки та багато іншого для нашої стайні. Вони перевірені часом, труднощами, війною!
Нещодавно — у лютому 2023 — до школи завітали особливі гості. Суворі, мужні, хоробрі чоловіки приїхали до нас вперше, раніше вони коней бачили в селі, або в кіно. Хлопці отримали позитивні емоції, незабутні враження від спілкування з прекрасними, величними, харизматичними тваринами. Їм сподобалося їздити верхи, вони психологічно відпочили. Відволіктися від щоденних проблем також й за чаєм зі смаколиками їм допомагали наші юні спортсмени, які маленькі за віком, але вже дорослі. Ми й самі отримали величезне задоволення від цього спілкування. Нам дуже приємно, що змогли викликати відчуття радості у хлопців, побачити посмішки в їх очах. Ми щиро вдячні військовим за фізичну допомогу у стайні, адже нашим дівчатам, сильним, хоробрим, витривалим, дуже не вистачає саме чоловічої допомоги.
Звичайно, ми завжди будемо раді таким зустрічам й спілкуванню, із задоволенням допоможемо відволіктися від жахливих спогадів, наповнимо такі дні й надалі яскравими фарбами, враженнями та емоціями! Від вас, наші захисники, в яких відчувається велика сила, мужність й рішучість, ми отримуємо віру у нашу перемогу.
Все буде Україна! Щиро віримо в ЗСУ та перемогу!