ЗИМОВІ ЗАБАВКИ- оповідання Олени Хохлової (випуск журналу №54)

Знову настає зима. Не знаю, у кого як, а у мене відчуття, що вона настає прямісінько на мене, і стоїть, тупотить по мені десь до травня. Бо дрижати наче осінній листочок я починаю з першими холодами, і це відчуття тремтячих м’язів стає звичним, як і осінній нежить, аж до середини травня.

Дехто звикає до холодів за декілька тижнів. Але мені здається, то якісь надлюди, з надможливостями.

А можливо мені просто не підходить наш місцевий клімат. Ось клімат у Тайланді чи Сейшелах підходить, можливо ще Мальдівський.

Але зима – ось вона, тому викладу декілька ідей зимових забавок, кому на стайні нудьгується.

• Снігові скульптури – це дуже потрібний на кожній стайні вид мистецтва. Бо разом із сучасними фігурами частин людського тіла від хлопців-конкуристів на манежі може з‘явитися скульптура лежачого чи стоячого коня в повний зріст або цілий Дід Мороз китайського чи грузинського походження. Мистецтво більш за все вражає найчутливішу аудиторію: молодих та виїздкових коней, що після першого мокрого снігу виїхали до манежу і побачили ЦЕ. Від захоплення коні вдаються спочатку до ступору, потім – до балету, а вершники у захваті коментують мистецтво так, що птахи з дерев падають.

• Катання на санчатах. У санчата на стайні коні запрягаються в останню чергу, бо нецікаві: першими йдуть місцеві собаки, діти, автомобілі. А вже як до коней черга доходить – то після кінського здивування цілий поїзд з 3-5 санчат мчиться за кобилою, ковтаючи сніг з-під копит. Головне, щоб кобила була смирна і дивувалась без використання задніх ніг.

• Зимовий тренер – це істота багатошарова. Бо скакати і стояти – різні речі, тому спочатку на тренері з’являються ще дві куртки, потім декілька зимових попон, якими вершники накривають коней після тренування, усі різного кольору і стилю. Вдягнувши усе найкраще одразу, тренер енергійно підстрибує, вболіваючи за своїх вершників, і постійно намагається «сісти і показати», щоб зігрітися. Або термосок із собою носить.
• Підбивка діннику – це звичайна справа. Аж до часу, як ви із повною тачкою такого теплого та важкого кінського добрива вийшли надвір і почали повний труднощів шлях до навозної кучі, втонувши у першому ж сугробі. Особливо забавна ця забавка з шаром снігу більше півметра: питання «як зігрітися» вже не стоїть.
• Знайди сухі шкарпетки. Це найцікавіший квест для тих, хто перевдягається у стайні, що не має постійного опалення. Розтоплюючи шкарпетки теплом власного тіла, розумієш, що ти був холоднокровною істотою.
• Робота надворі після -15 – це не тільки ендорфіни, але й адреналіни! Бо коник живенький, йому теж прохолодно, а як коник може зігрітися, як не підстрибуючи трохи вище за 2 метри?)) То сидіть там зверху, грійтися))) Або не сидіть)))
• Прання вальтрапів і зимових попон. Це для сильних, вольових людей. Це як забуритися на Водохрещу, але не повністю, тренування таке. Бо вода швидко з теплої стає така як повітря, а вальтрап потім ще довго стоїть надворі так, як його поставили. Саме тому коне власники намагаються заводити декілька зимових попон та вальтрапів: щоб дотерпіти із пранням до весни)) І можна б забрати це все додому, до власної пральної машинки, але це можливо лише коли домашніх нікого вдома немає, бо ви знаєте, що почуєте)))
• А ще у тренера з‘являється дієвий інструмент тиску: і у вершника, що сутулиться, періодично влітає спрямований тренерською рукою сніжок. Якщо окомір тренера гірше за стрімку думку, то сніжок поцілює в кінський круп, і вершник все одно помилку свою відчуває миттєво) Гарна штука, рекомендую.

А ще взимку, після захоплюючого галопу по глибокому снігу, потягуючи з термосу обпікуючий трав‘яний чай із «снікерсом», що на холоді перетворився у «грильяж», можна присісти найдорожчою частиною тіла на обігрівач і  дуже-дуже хотіти літа)))