Читачам журналу «Horses Ukraine» все частіше доводиться зустрічати в наших публікаціях назву цього нового кінно-спортивного клубу, що зараз базується на території Петриківського племконезаводу. Тож, на чергових змаганнях з подолання перешкод, ми зустрілись з його власником Павлом Миколайовичем Чухно і попросили відповісти на наші запитання:
Павло Миколайович, розкажіть, як Ви прийшли у кінний спорт? Чому вирішили долучитись саме до такого виду спорту?
Спортивна громадськість добре знає мене як такого, що стояв у витоків баскетбольного клубу «Прометей», а у кінний спорт мене привела моя дружина Олена, адже ми любимо тварин. В основному, це була її ініціатива. Наша знайома займалася виїздкою і кінь, на якому вона тренувалася, стояв в СДЮСШОР міста Дніпро. Коню було вже 18 років і на його утримання не було коштів, тож ми з дружиною вирішили допомогти їй і робимо це досі. Власне, з цього все і почалося, ми з Оленою вирішили рухатися далі та долучитись до кінного спорту, розвивати його у нашому регіоні.
Як прийшла ідея створити власний кінно-спортивний клуб?
– Я така людина, яка не вміє робити «потроху». Якщо вже і робити, то якісно. До
того ж, у нас виявилися спільні знайомі у цьому виді спорту. Ми познайомилися з президентом Всеукраїнської Федерації Андрієм Анатолійовичем Міловановим. Він запросив нас з дружиною на Петриківський кінний завод. Вже там познайомилися з Копиловим Володимиром Івановичем. Він погодився стати тренером нашого спортивного клубу, допоміг обрати коней. Першими нашими кіньми стали МаркізПКЗ, Де ЛемосПКЗ та ДікенсПКЗ. Останнього ми взяли травмованого, у нього була проблема з ногою. Ми думали, що він взагалі буде непридатним для конкуру. Але коня вдалося відновити, вилікувати. Він уже стрибає і сподіваємось, що наступного року він вийде на свій рівень, тобто стрибатиме у Гран-Прі. Далі ми теж продовжували розвиватися, купували нових коней, запрошували спортсменів.
А чому назвали ваш кінний клуб «Асгард»?
– Ми з Оленою захоплюємося скандинавською міфологією. Асгард – це небесне місто, оселя скандинавських богів. Тобто, кращих. І ми теж хочемо зібрати у себе кращих спортсменів, кращих коней, тренерів. Ми досить амбітні, хочемо бути найкращим клубом країни.
Як обирали дисципліни, якими хотіли опікуватись?
– Для мене, як людини зі світу спорту, важливо, щоб переможець визначався саме за спортивним принципом, а не за індивідуальними рішеннями суддів. Тому, виїздка нам не дуже сподобалася. Наче, коні і ходять красиво, і все добре. Але у кожного судді своя думка. Це як у фігурному катанні. І за таким самим принципом оцінки виставляються – хто як побачив. Як на мене, це трошки не спортивний принцип. Тому, обрали конкур, адже там все більш-менш наочно. Пара виходить на маршрут. Там є висоти для кожної групи вершників та коней. Якщо зруйнував одну перешкоду – чотири штрафні очки. Є норма часу на долання запропонованої дистанції маршруту – за одну прострочену секунду одне штрафне очко. Виграє той, хто швидше пройшов маршрут і не має штрафних очок. Тож практично результат від суддів не залежить. Тому й обрали таку дисципліну кінного спорту.
Чи доводилось Вам відвідати якісь міжнародні змагання?
Так, до речі, неодноразово, і це вражає.
Розкажіть про ваших спортсменів та перші змагання для вже членів клубу Асгард.
– Першим нашим спортсменом став мсмк Сергій Черних – відомий український вершник. Зараз за наш клуб виступає ще й майстер спорту Едуард Слободенюк. А перші наші змагання відбулися влітку минулого року. Це було дуже зворушливо. Наші коні довго не виступали й не працювали. Тому, на дебютному для нас турнірі у Дніпрі ми ставили задачу просто пройти маршрут з нулем, без зруйнованих перешкод та штрафних очок. І ми були задоволені результатом. Але апетит приходить під час їжі, тому на наступному змаганні нам навіть вдалося посісти призове місце. Тоді кожен кінь завоював медалі.
А які задачі зараз ставите для своїх спортсменів?
– Основні змагання, які відбуваються в Україні – це Чемпіонат України та Кубок. Оскільки, минулого року ми почали виступати не з початку сезону, на Чемпіонат команду клубу у повному складі ми привезти не змогли. Тому, цьогоріч, наприкінці серпня, ми плануємо не тільки виступати на Чемпіонаті України з подолання перешкод у Жашкові, а й у певних категоріях маємо отримувати медалі. Наша пара Сергій Черних та Конкордія ПКЗ за рейтингом серед «семирічок», напевно, є однією з кращих пар в Україні. Так само як пара Сергій Черних з Маркізом ПКЗ – одна з кращих серед «п’ятирічок», тому плануємо на Чемпіонаті України з ними перемагати.
Також, вважаю, що Едуард Слободенюк може гарно виступити на цьому турнірі. Всім кіннотникам відомо, що наш спортсмен Сергій Черних виступає й у триборстві, тож ми вирішили розвивати й цей напрямок. Зараз у нього вже є два коні, шукаємо третього. Перед ним стоїть завдання потрапити на чемпіонат Європи з триборства у 2025 році та гідно представити Україну. Для цього перші кроки зроблені – нещодавно у Стщегомі (Польща) пара отримала ліцензію на чотири зірки довгі, з Аква Віваю в нас все ще попереду.
Від редакції: Павло Миколайович, ми всі чудово розуміємо, що без Вашої підтримки й фінансової й моральної, а також без плідної співпраці спортсмена з його триборним наставником Андрієм Пономарьовим виконати поставлене завдання буде неможливо, тому віримо та сподіваємось побачити нашу пару на Чемпіонаті Європи у наступному році.
Знаємо, що у Вашого клубу є вже в цьому сезоні досвід виступів на міжнародних змаганнях також й з подолання перешкод. Розкажіть про це.
– У червні ми запросили виступити за наш клуб Дарину Ярмолову. Спробували її на змаганнях у Греції. То був для нас перший міжнародний досвід участі у міжнародних змаганнях з подолання перешкод. У Салоніках вона виступала у парі з Перфект Стар ПКЗ та посіла друге місце на престижному турнірі. Там висота перешкод була 140 сантиметрів. (Ред.: Див. статтю у №64)
Павло Миколайович, усім відомо, що кінний спорт – справа не з дешевих. Для Вас – це більше про бізнес, чи про власне задоволення?
– Кінний спорт може давати фінансову вигоду. Коли ти купуєш молодого коня, якому 2, 3, або 4 роки та до 8-9 років розвиваєш його, приводиш до певних показників і кінь виступає на великих турнірах, чи міжнародних змаганнях, то його можна вигідно продати. Але у нас є одна проблема: всі коні, які потрапляють до нас – стають для нас членами родини. І ми не плануємо їх продавати, бо це те саме, що продати кращого друга. Ми постійно з ними, спілкуємося, бачимо, як вони тренуються.
Які перспективи розвитку саме для Вашого клубу бачите? Яким він має бути в ідеалі?
– Для початку, ми хочемо збудувати кінно-спортивний центр, але поки йде війна, у нашому регіоні це проблематично. Поки ми шукаємо земельну ділянку, робимо проєкт. А коли Україна переможе, тоді вже почнемо будівництво бази, де і знаходитиметься наш клуб. Наразі ми продовжуємо базуватися на Петриківському кінному заводі, саме там проходять тренування та підготовка до змагань.
На позачерговій Конференції ВФКСУ у травні 2024 року Вас було обрано складу її Правління. Що вже вдалося зробити саме задля популяризації кінного спорту в Україні?
– Ми залучили наших партнерів, з якими працювали вже в інших видах спорту. Це телеканал DiviSport, який ще з минулого року якісно організовував трансляції не тільки Чемпіонатів та кубків України, а й деяких відкритих регіональних змагань з різних дисциплін кінного спорту, тож глядачі могли стежити за змаганнями, вдаватися у нюанси кінного спорту і завдяки цьому захоплюватися ним. На мою думку, кінний спорт в нашій країні стає популярним.
Редакція журналу від імені всіх кіннотників вдячна Вам за Ваше відношення до кінного спорту та бажає, щоб Ваша мрія про його майбутнє стала невдовзі реальністю.
