КСК «Буча» — очне знайомство
Для будь якої людини не тільки нашої, а й багатьох закордонних країн зараз назва міста Буча викликає асоціацією з купою звірств рашистів, які вони вчинили саме тут в перші дні і тижні після повномасштабного віроломного вторгнення на територію України. Про це тяжко згадувати. Для кінноспортивної спільноти ця назва пов’язана ще й і з звірствами по відношенню до коней, які стояли голодні, не поїні, в неймовірних умовах, а потім деякі з них і розстріляні. Тому, коли я отримала в середині листопада запрошення на відкриті тренування до КСК Буча, мої передчуття від зустрічі були двоякими, навіть не зважаючи на те, що ми в поточному 56 номері нашого журналу публікували об’ємну статтю.
Звичайно я прийняла запрошення щоб познайомитись з цим чудовим колективом однодумців так би мовити «в живу». Вже о 6-й годині ранку на пероні київського вокзалу мене зустрів сніжок – в Дніпрі ми його ще не бачили — а ось такою зустріла територія КСК.
Під час 40-хвилинної подорожі машиною я, розуміючи що потім буде не до цього, задала Анні Криштопі декілька питань:
Аня, тебе досить добре знає вся виїздкова спільнота України. Як тільки ми почали спілкуватись стосовно моєї поїздки до вас, я одразу згадала і наше перебування на Чемпіонаті Європи в Ареццо у 2014 році і твоїх партнерів в минулому — Равлера, Бельведера, Сір Романсіра.
Пройшов час, ти стала дорослою спортсменкою і ми з тобою давно не бачились, розкажи, будь ласка, як ти опинилась саме тут, в КСК «Буча»?
— Ще до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну тут, на КСК на постої стояв приватний кінь якого я тренувала, а вже після деокупації, після того як більшість коней була знайдена і повернута у стайню, від Андрія Толпиги надійшла пропозиція працювати тут тренером. Умови були оголошені хороші і я погодилась, перевезла сюди своїх коней і почалась робота.
І чим довелось займатись?
— Відновлювали стайню, потихеньку відновлювали фізичну форму коней не тільки тих хто вже був на місці, а й тих, кого тільки повертали у «рідні пенати» з інших стайнь, де вони перебували тимчасово. Загальне поголів’я звичайно змінилось, бо дехто переїхав в інші місця, дехто взагалі виїхав за кордон, а повернутись в це місце важко після всього пережитого. Тому ми вирішили почати все заново, тобто створити атмосферу заново вже в оновленому складі і мені здається що це вдалось, бо стайня, особисто для мене, стала рідною. Зараз в нас 20 коней, але сподіваюсь що навесні їх буде вже більше, бо умови для цього є: стайні, мийки, солярій, великий критий манеж, відкрите поле, для вигулу коней всі умови також є, а для спортсменів кімната відпочинку, облаштовані роздягальні. В подальших планах «шагалка», реконструкція полів.
А тепер трошки поговоримо про тебе. В першу чергу, я так розумію, для тебе це твої вихованці?
—Так, офіційно тренер я поки один, а в школі дітей, які прагнуть досягати певних результатів, багато, тому ми всі ставки робимо на них. Наразі вже маємо декілька спортсменів, яких можна випробувати на змаганнях і в майбутньому підшукувати для них коней, бо зараз або це мої коні, або коні в оренді. Прагнемо розвивати саме дитячий спорт, тим більше що атмосфера в школі чудова, можна сказати домашня. Мені навіть здається що до війни такого не було. Люди, які не підходять в команду як правило самі швидко уходять, тобто зараз тут нема таких, які б вносили розбрід в нашу команду. Адміністрація – що Андрій Толпига, що Богдан Барановський – лояльні до людей, розуміють їх різне становище, особливо в цей воєнний час, і ціни на постій встановили просто мінімальні – навіть нижче чим були до війни, незважаючи на те, що, наприклад, зараз ціни на тирсу просто космічні, тому за це їм велике дякую кажуть всі.
А щодо своєї роботи з кіньми?
-Так, під сідлом треную для дітей Златогора, а також є свій молодий шестирічний кінь, якого придбала до війни також під дітей, але він виявився здібним для виїздки і тому почала сама працювати з ним.
І на що сподіваємося?
— Хоча б повернутись у довоєнне життя – стартувати на змаганнях.
І ось ми на місці. Перетнувши поріг стайні одразу стало зрозуміло, що тут вирує життя – догянуті коні в денниках, заготовлене сіно, спортсмени та їх вболівальники в особі батьків, друзів, снують у передчутті спортивного свята.
Перш ніж приступити безпосередньо до обов’язків судді під час відкритих тренувань, я змогла поспілкуватись з тими, для кого це місце стало справою життя.
По-перше, змогла задати ряд питань директору КСК Андрію Толпизі.
Андрій, після того як ваш КСК вже трошки прийшов, так би мовити «до тями», переживши рашистьську навалу, ми на сторінках свого журналу «Horses Ukraine» про це писали, що за цей час змінилось?
— Найголовніше — ми відновили роботу дитячої спортивної школи – це для нас дуже важливо, звичайно ще не в такому обсязі як до війни, але відсотків на вісімдесят, так це точно.
Гадаю що довелось починати з господарської роботи?
— Так, по-перше відновили пошкоджену конюшню – ви бачите зараз внутрішній вигляд практично не нагадує про ті страшні часи. Тут було пошкоджено все що можливо– огорожа, в стінах багато пробоїн, вікна геть всі побиті, все в крові – навіть жахливо згадувати. Біля двох місяців все відбудовувалось, приводилось до ладу, відмивалось. Було важко, тому що не вистачало елементарно робочих рук, а про техніку нічого вже казати – ні трактора, ні екскаватора, ні вантажівки – все це приходилось з великими труднощами «добувати», але впорались. І по-друге — почали проводити заняття — багато наших учнів повернулись до занять, а також з’явились і нові.
Цікаво, а за рахунок чого з’явились у вас нові відвідувачі?
— Ви знаєте, по різному. Дехто знайшов свого коня після деокупації, хтось встиг придбати нового з тих стаєнь, що зараз не працюють і поставили в нас, деякі з батьків, почувши про відновлення роботи школи, привели своїх дітей і вони почали відвідувати заняття. У нас досить потужна реклама, тому Буча, Ірпінь, Гостомель – в цих містах нас добре знають і охочих вистачає.
Скажіть, а не працюєте над залученням до занять нових майбутніх спортсменів серед учнів звичайних освітніх шкіл?
— Поки ні, в нас не таке багате у кількісному вимірюванні поголів’я учбових коней.
Наскільки зараз стабільна кількість тих, хто на постої у вашому КСК?
— Важко сказати, на мій погляд, стабільність залежить від умов, які ми надаємо, але якщо когось щось не влаштовує – в нас так організоване спілкування, що зазвичай про це говорять і тоді адміністрація вживає всіх можливих заходів і йде на компромісні варіанти – ми завжди намагаємось прислухатись до людей. Саме головне на мій погляд щоб люди завжди у відкриту говорили, а не мовчки за спиною обговорювали різноманітні ситуації, до речі в кінному світі таки випадки є досить звичайним явищем.
Ви знаєте, я вже до початку стартів змогла поспілкуватись з вашими постояльцями і чула приблизно те, що Ви говорите –«адміністрація завжди прислухається до наших побажань».
А що Ви можете сказати відносно тренерського складу?
— Як КСК ми ще офіційно не зареєстровані, а тренування проводили Анна Криштопа, Максим Толпига, Ірина Сорока, Катя Беліч – ці прізвища спортсменів високого класу добре відомі кіннотникам. Наша позиція – навчати дітей мають професіонали своєї справи і тому в нас не прокат, а саме школа, тобто покататись в нас не можна, а можна відвідувати заняття. Наразі офіційно тренером в школі працює Анна Криштопа.
Так, це дуже вірно, бо іноді в різних клубах зустрічаєш факти, коли з дітьми займаються ті, хто практично сам ніколи не брав участі у змаганнях і ледь може триматись у сідлі.
Продовжили ми нашу розмову стосовно завдань саме школи з відомою кіннотникам вершницею, майстром спорту, ексчленом збірної команди України Іриною Сорокою, але по-перше я поцікавилась її особистим життям:
Ірина, що тебе пов’язує з КСК Буча?
— Взагалі цю стайню я знайшла випадково у 2020 році, а на початку 2021 переїхала і привезла своїх коней – основного Діарала і старенького Престижа на якому я вже тут тренувала дівчинку – до речі вона сьогодні теж буде виступати, але вже на своєму коні. Мені сподобалась чудова сімейна атмосфера, приємні люди і я ні в якому разі не жалкую що вчинила саме так, тим більше що ми одружились з директором та співвласником цієї бази і зараз, ви мабуть знаєте, в мене вже народився синочок. Тому для мене це тепер не просто стайня, а мій рідний дім, в роботу якого намагаюсь вкласти всю свою душу.
Зараз сама їздиш верхи?
— Так, після народження дитини я сіла в сідло вже через 3 тижні – дуже хотілось швидше повернутись після такої перерви. На жаль обидва мої коня загинули – один ще до війни, а інший – Престиж, на якому я виконала норматив майстра спорту, після жахіття спричиненого тут рашистами під час окупації не зміг відновитись і пішов на радугу. Зараз сестра мого чоловіка подарувала нам арабчика, він тільки заїзжений, десь місяць я на ньому працюю, він дуже темпераментний, але, гадаю, буде дуже хороший під дітей. Роботи, звичайно багато, і я дуже цім задоволена. В мене також під сідлом п’ятирічний кінь – це кінь моєї підлеглої тринадцятирічної дівчинки і я, вже як тренер, і коня і спортсменку готую до майбутньої участі у змаганнях.
Ірина, сьогодні для дітей вашої школи, в тому числі і для твоєї підлеглої, це все ж-таки змагання. Наскільки ти відчуваєш її хвилювання, вона готова?
— Взагалі це для неї перше випробування в виїздці, бо до цього вона займалась конкуром, тим більше що нещодавно тільки повернулась після відсутності і тому, відверто кажучи, не дуже готова до старту, але, вважаю що треба брати участь і набувати стартового досвіду, тим більше що кінь адекватний, спокійний і я без сумніву віддала їй його для старту.
Поспілкувавшись з усіма, я дійшла висновку, що основна мета – виховання підростаючого покоління – потрошку здійснюється і весь колектив прагне саме цього. Достатньо було тільки пройтись по стайні і побачити як дбайливо піклуються юні вершники про своїх улюбленців, готують їх до старту, яка дружня атмосфера навкруги.
Нарешті для всіх учасників сьогоднішнього спортивного заходу настав той хвилюючий момент, коли після розминки, об 11-й годині пролунав сигнал колоколу і все почалось.
Перші сім спортивних пар дітей продемонстрували свої вміння, які виявились дуже різними, у тесті «Попередній приз». Трійка кращих тут після фінішу виглядала таким чином: 1місце – Павелко Олександра, яка виступала на коні Саншайн Перфект. Саме їй вдалось продемонструвати кращі якості свого чотириногого партнера і показати, як-то кажуть, себе. Зовсім небагато у відсотковому відношенні програли їй наступні дві пари: Вероніка Винник–Адер та Кароліна Пеша-Златогор.
На коні Златогор надалі стартувала і Аліса Пеша, але вже в тесті
AF Elementari
Три спортивних пари вийшли на старт тесту АФ1 і кращою тут виявилась пара Шуть Катерина-Люмпацій. Надалі, відповідно 2 та 3 місце посіла Марія Волохач разом з Окропусом та Черрі Леді.
Дуже приємне враження справила на суддів наша відома спортсменка Анна Криштопа, яка в тесті L5 представила свого молодого коня Саншайн Перфект. Звичайно, роботи попереду ще багато, але кінь продемонстрував свої здібності до виїздки. Значно поступалась цій парі Валерія Андріуца разом з Інсбруком.
У тесті для пятирічних коней ми побачили також добре відомих виїздкових вершніків Ірину Сороку та Бориса Ковшова. Не дуже адекватно відповідав на команди Ірини Мак Тум, очевидно грала молода кров, і вони поступились першим місцем Борису, в якого під сідлом був Моренто. Ця пара представляла Alvin Stable.
У програмі змагань завершальним був «Малий приз» — тут вже боротьба розгорнулась запекла, бо на манеж вивели своїх вихованців дві спортсменки, які неодноразово брали участь не тільки у національних, але і у низці міжнародних змагань. Першою на бойове поле судді запросили Анну Криштопу разом з Златогором. Цього коня ми пам’ятаємо ще під сідлом Бориса Ковшова. В цілому можна зазначити – це я вже підсумовую з позиції судді, що їзда справила достатньо приємне враження. Загальний результат по трьох суддях дорівнював 65,29%. Однак Анні забракло отриманих відсотків щоб випередити наступну пару Ольга Живага-Абсент. Дуже активно, іноді переходячи грань фолу, за що судді звичайно знижували оцінки, вони виконували один елемент за одним і у підсумку отримали 67,89% за свій виступ.
Після закінчення трудового дня я поспілкувалась с Ольгою Живага і поцікавилась наступними питаннями:
Оля, як було прийняте рішення сюди приїхати стартувати?
— Декілька тижнів тому мав бути старт на «Динамо», але, по відомим причинам, пов’язаним з поновленням обстрілами міста, його відмінили. А взагалі, з тих пір як ми повернулись по Малому призу ми не працювали – пасаж, піафе, зміна в один – все по Великому призу. Про цей старт я не знала, а Іра з Голландії під час нашої розмови повідомила і запропонувала сюди поїхати. Після розмови з Вами ми все ж таки наважились, хоча для Абсента це була несподіванка, і мені також вже якось не дуже комфортно з Малим призом. Напередодні, коли вже визначились з поїздкою, Карина запропонувала проїхати по схемі – зробили, але я реально відчула що мені важко його на рисі просунути вперед, він вже вверх іде. Спочатку я навіть перелякалась, гадала що я щось не так роблю, але ні, він вже пам’ятає що потрібно вверх!
—Хочу зауважити, що іноді такі переміни йдуть во благо – кінь твій трошки відпочив від пасажу і піафе і ти в черговий раз змогла відчути наскільки він тебе уважно слухає і реагує на команди.
— Так, бо ви ж бачили що він сам декілька разів намагався під час виконання тесту запропонувати пасаж – навіть зірвав коротку діагональ, бо вже знає що там має бути інший елемент.
Скажи, сьогодні під час зміни ноги по діагоналі ти була впевнена що в 4 темпи вкладешся, бо вже деякий час працювали в 1та 2?
— Це вірно, я ледь вклалась — вже в самому кутку закінчила бо не змогла вірно розрахувати початок елементу.
В цілому задоволена стартом?
— Так, цілком.
Вже після завершення трудового дня ми продовжили розмову з Ольгою Живага, бо було також цікаво дізнатись як і де вона з своїм конем перебували весь час з моменту повномасштабного вторгнення рф на нашу територію і що таки змусило її повернутись до дому, але саме цій розповіді ми присвятимо окрему статтю на сторінках нашого журналу.
Завершився день церемонією нагородження, до того ж не тільки переможців та призерів, а й всіх учасників цього відкритого тренування з виїздки. Кожен отримав подарунки від адміністрації КСК та спонсорів, а чотириногі партнери спортсменів пам’ятні розетки.
Всі відзнаки вручали директор КСК Буча Андрій Толпига та співвласник Богдан Барановський, а також члени суддівської бригади Марія Джумаджук, Віра Кириченко та Наталія Голота. Дуже зворушливим був момент, коли Андрій Толпига запросив взяти участь у нагородженні спортсменів присутнього тут Валерія Коріня, завдяки самовідданості якого й любові до коней, під час окупації та одразу після звільнення міста, вдалось зберегти життя, знайти та повернути до дому деяку частину поголів’я.
І, як водиться на змаганнях, всі причетні до цього спортивного свята сфотографувались на пам’ять.
P.S. Не пройшло і дня, як у ФБ з’явилась куча дописів про цю подію та слів вдячності за старт.
Редакції журналу залишається побажати КСК Буча стати одним з провідних місць у підготовці кандидатів до дитячої збірної України!
