Леся Гордієнко
Ніч: масована атака на Київ і область. Дрони, ракети, балістика, робота ППО, вибухи. Спортсмени та судді – хто в метро, хто в підвалі, а хто просто в коридорі, сподіваючись не виграти білет на смертельну лотерею. Правило двох стін, ми всі його тут виконуємо, шепчучи слова молитви вперемішку з матюками на адресу країни-терориста. «Спорт внє палітікі», – вважають вони. Знаєте, я б залюбки запросила таких колег до нас на змагання. Хай потренуються під шахедами, переночують у деревʼяному будиночку (вважай просто неба), під тріск і спалахи вибухів половлять серед ночі коней, що в паніці проломили леваду й розбіглись селом, а потім, невиспані й виснажені стартонуть на цих конях 80 км. і покажуть результат. Я б хотіла на це подивитись…
Ранок: все за розкладом. Пахне кавою, дощем і скошеною травою. Спортсмени розігрівають коней, груми розкладають відра і наливають воду. Судді вдягнуті за стандартом FEI – бежеві брюки, сині піджаки. Це справжні професіонали, які роками борються за розвиток нашого нечисленного спорту. Всі посміхаються. Блимає світлодіодним табло таймінг-система. Атмосфера…
Ми дуже готувались до старту такого рівня. Хвилювались. Трішки кіпішували. Кубок України з ДКП проводиться вперше за багато років і є генеральною репетицією перед Чемпіонатом України, що відбудеться також у нас в Бобриці. Це величезна честь для організаторів і ще більша відповідальність, тому хотілось все зробити якнайкраще: Статусно. Красиво. Памʼятно для спортсменів. З потужним вектором на розвиток масового спорту.
8:00 Найкращі українські спортсмени, половина з яких вже має міжнародні кваліфікації, стартують гуртом. Гарячі коні, адреналін і азарт.
Цього року 80 км, наступного буде вже 100! Найменшій спортсменці Кубка України нещодавно виповнилось 13 років. Це Аріна Пушкаренко, яка їде 80 кілометрів на рудо-рябому мерині Вайланті, ми в Клубі ніжно звемо його Валєра. Складна задача для такої юної спортсменки.
Далі чітко за розкладом з перервою по 5 хвилин лінію старту перетинають учасники менших дистанцій: CEN40, CENYJ40, CEN40 pony-class, CEN20… Абревіатура з французької означає Concours de Raid d’Endurance National, а цифра поруч – кілометраж. 
10.00 ВидихАємо. Майже всі стартували, а лідери вже повернулись з першого етапу й пройшли ветеринарний контроль. Можна пити каву, адже ніч напередодні не спали… Аж раптом чуємо шалений стукіт копит! Наче вершник апокаліпсиса бʼє рекорд швидкості. На фінішну пряму з лісу вилітає дурним галопом наш Валєра! Без вершниці!!!! Мало не врізається в стійку і зупиняється на плацу.
У мене серце провалюється десь у кросівки. Тато Аріни в ту ж секунду зривається з місця і біжить з усіх сил у напряму, звідки повернувся кінь. Боюсь уявити, що він відчував у той момент! Телефон дівчинки не відповідає… Ми не знаємо де вона і що з нею. Відчуваю, як під темною фарбою у мене сивіє волосся…
Нарешті, через розтягнутих у вічність 40 секунд, телефонує Аріна: «Приведіть коня, я маю завершити дистанцію з того місця, де він втік!». Виявляється, вона зовсім недалеко від фінішу злізла аби провести Вайланта в руках мимо складної ділянки (де він ймовірно міг злякатись і повестись небезпечно). Це було мудре рішення. Вайлант очікувано злякався. Дівчинка не втримала півтонну махіну і кінь дременув додому. Правилами ДКП дозволено спішуватись та хоч всю дистанцію бігти поруч. Головне – старт першого етапу і фініш заключного має бути в сідлі. А якщо вершник загубив коня, можна встигнути його спіймати та продовжити змагання, якщо час дозволяє. Це прописано у розділі 822 Правил ДКП. Отже, груми повернули ображеного Валєру назад у ліс і він успішно фінішував з вершницею в сідлі.
Я пішла нарешті робити собі каву. Руки ще трусились від ударного викиду кортизолу і ноги трішки підкошувались. Але до кавомашини я не так і не дійшла з іншої причини. Прибігли стюарди повідомити, що впала Оля Данько, при чому достатньо далеко, а її булано-золотий ахалтекінець Перхат ОʼВадан зник у невідомому напрямку. Направляю грумів на пошуки Перхата, а стюарда Анатолія на квадрику на пошуки Олі. Власне, я його саме для того на квадрику там і поставила, аби збирати спортсменів і коней в разі чого. Толік намотує кола боярським лісом. Олі ніде нема, Перхата теж. Все ж йду робити каву, бо рівень адреналіну вже такий, що можу бачити на два кілометри та чути кожну косулю в лісі. Вставляю капсулу, натискаю кнопку. Телефонує донька з дистанції. Мені стає зовсім дурно: невже і з цими щось сталось… Гадська уява малює як на них вилетів Перхат, всі попадали й табун коней мчить на автодорогу. «Мамо, ми з Ілоною і Женею спіймали Перхата. Стоїмо тримаємо. Що з ним робити?» У дівчат йде час, вони змагаються за Кубок України… Кавомашина видає шипіння і починає цідити живильну рідину, але я вже біжу до Головного судді: «Зупиняємо час на дистанції для номерів 41,43,47! Пункт 822.4.2!!!». Ні до Анатолія на квадрику, ні до Олі дотелефонуватись не можемо. Ситуація – фул хауз. Толік шукає Олю, Оля шукає Перхата, дівчата тримають Перхата і не знають що з ним робити далі, я не знаю наскільки Оля травмована і чи зможе сісти в сідло. У всіх нема зв’язку і дуже хочеться тієї кави, так.
За 20 хвилин Оля з Перхатом таки возз’єднались і всі продовжили змагання.
Далі було без пригод. Ну… майже. Хтось мало не забув податись на ПВК, хтось мало не сів на коня без шолома, хтось мало не отримав жовту картку – робочі моменти. Головний суддя Андрій Цизін керував всіма процесами як майстерний диригент. Майже 20 офіційних осіб працювали на змаганнях: шеф-стюард Марина Людвіченко, судді-хронометристи Марина Корсак та Юлія Толпига, техделегат Леся Гордієнко (думаєте, чому я мало не посивіла?? Бо я відповідаю за безпеку траси), голова ветеринарної колегії Ілларіона Геймур, ветеринари Вікторія Рачинська, Ірина Шевчук та Тетяна Сокова.
Стюарди Марʼяна Марчук, Геннадій Бондар, Яна Іваненко Петро Павленко та Лариса Безугла. На трасі стояло 5 контролерів, які подавали спортсменам воду і слідкували за безпекою руху. Варто особливо відмітити вершницю з Чернігова Оксану Пілевич, яка на дистанції відчула, що з конем не все гаразд, спішилась і коротким шляхом повела його до ветгейту. Вона сама відмовилась від участі заради добробуту коня. Вчинок справжнього пробіжника!
Двадцять спортивних пар успішно фінішували та кваліфікувались.
Етап Кубка України виграла Марія Куркіна на Харді (тренер і власник Юлія Толпига). Друге місце – Євгенія Шнайдрук на ахалтекінській Кохані від Каракума, третє – Катерина Гордієнко на арабській Гюлі.
Четверте призове місце виборола Ілона Токар на ахалтекінській Гульбіці. Віталій Скоцик з Логаном, Лідія Гребеннікова та Юрій Шевченко з Дакотою також успішно фінішували. В заліку юніорів впевнено перемогла Аріна Пушкаренко на Вайланті.
Кубок Долини Двох Рік -це був паралельний залік, але за зниженою швидкістю – його виграла Євгенія Шнайдрук у парі з Коханою, на другому місці Катерина Гордієнко з Гюлою і на третьому Ілона Токар з Гульбікою.
Дистанцію CEN40 феєрично виграла Ольга Данько з Перхатом ОʼВадан. У дитячому класі CENYJ40 перемога була на боці Єви Щербак на досвідченій чотириногій міжнародниці Мануелі, орендованої у Юлії Толпиги, але справжня боротьба, як зазвичай, розігралась серед поні-класу! Тут ріжуться завжди на секунди!
Річ у тім, що переможця на дистанції визначає найменший час фази, тобто час на етапі, плюс час відновлення. Але ж у нас обмежена максимальна швидкість і для поні-класу вона 12 кмг, а не встановлені Правилами 16 кмг. Це для того, аби азартні вершниці не загнали маленьких коників і боролись технічно. Але варто перевищити свій час на дистанції на дві секунди й формула невмолимо показує більш як 12 кмг, що означає позбавлення призового місця. При перевищенні швидкості 16 кмг – це дискваліфікація.
Отже тут, аби виграти, потрібно відчувати темп свого коня і вміти віртуозно рахувати ті самі секунди. Перемогла Маруся Шевченко на Денвері, яка обидві фази вписалась у швидкість 12 кмг та відновлення 0,37 секунди після першої фази.
Срібна призерка Анастасія Маханькова програла Марусі Шевченко лише 0,17 секунди. На третьому місці фінішувала Маруся Гордієнко і Акварель, а на четвертому – Віра Алексєєнко і Вікторія. Маруся Гордієнко стартувала також на дистанції CEN20 pony-class на іншому коні вже після фінішу 40 км.
На старті працювала таймінг-система українського виробництва (розробник Геннадій Бондар).
Це один з найважливіших моментів змагань, коли пульс коня виводиться на світлодіодний монітор і всі затамовують подих: впаде до прохідних 64 чи ні. Як в будь-якому спорті, доказовість результату та візуалізація вкрай важлива для спортсменів, а пульс в пробігах відіграє вирішальне значення, оскільки свідчить про відновлення коня і його готовність продовжувати боротьбу. На проміжних етапах дається дві спроби, а от після фінішу – лише одна, але тут вже час подачі не впливає на результат, головне не перевищити 20 хвилин.
Ми дуже вдячні відділу молоді та спорту Білогородської сільської ради за неймовірні нагороди, голова якої В’ячеслав Воловик особисто вітав призерів та переможців з досягненнями! Таких великих і гарних кубків у нас ще не було!
Ніч. Знову сидимо в підвалі в Мархалівці, будинок здригається від вибухів. Десь зовсім близько… Ми ще не знаємо, що дві сусідні вулиці перестали існувати. Переглядаємо вчорашні фото. Коні, тренування, змагання – саме те, що дає нам всім сили витримати цей армагедон.
Кубок і Чемпіонат України – це не просто старти. Це заява на весь світ, що в нашій країні, попри все, теж є пробіги!
CEN-CH-UKR 80 – 27 вересня 2025 року – готуємось!
