Цей фініш став подією, значення якої виходить далеко за межі таблиці результатів. Вперше за багато-багато років на престижних міжнародних змаганнях у самому серці Європи успішно виступили коні, народжені, вирощені та підготовлені в Україні. Після майже двох діб у дорозі, проходження кордону за спеки +38 градусів та купи нових вражень (адже наші коні нічого у своєму житті не бачили окрім околиць села Бобриця), вони вийшли на старт разом з українськими юними вершницями й гідно подолали дистанцію 100 км., підтвердивши здатність вітчизняної школи дистанційних кінних пробігів виховувати конкурентоспроможних спортивних коней і спортсменів світового рівня!
Але про все по черзі!
Пазл зі ста деталей
В Дистанційних пробігах не буває дрібниць. Тут кожен нюанс тягне за собою низку наслідків, впливає на купу процесів. Відсутність єдиної деталі може розвалити всю картину. Утримання коней з постійним вигулом, спеціалізовані мюслі, вітаміни та домішки, спеціально підібрана програма тренінгу для кожного коня (суха ахалтекінка з довгою спиною і залізобетонною психікою потребує інших навантажень, ніж пухкенька шоушна схильна до драматизму арабка), профільна амуніція (пробіжні сідла нічого не важать і дають максимальну свободу лопаткам коня), належним чином оформлені документи, психологічна підготовка коней. Така навичка, як пити воду з кожного запропонованого відра, на пробігах може стати ключовою: бо хто не п’є, той не добігає, особливо у спеку. Кінь має бути привченим заздалегідь до всіх можливих і гіпотетичних маніпуляцій та ситуацій. Не дався поміряти температуру на в’їзді до арени змагань – і, вуаля, їдь назад додому. Стресонув, відмовився їсти – і можна не стартувати. Необережно виводили з коневозу, ушкодив ногу – все, приїхали. Вершник, до речі, теж має добре подбати про свою фізуху, бо 100 кілометрів – це вам не трейл до сусіднього ставка. Аби нагнати рівень витривалості, наші дівчата самі бігали щоранку і відпрацьовували у тренажерці, адже неготовий фізично чи психологічно вершник може легко перекреслити всю величезну роботу з конем.
Дорога до Шаморіну
Напередодні старту Європа задихалася від рекордної спеки. +40 градусів в тіні: асфальт плавився, люди втрачали свідомість, кондиціонери не витягували. Здавалося, що сама погода вирішила перевірити на міцність кожного, хто планував їхати до Шаморіну. Але прогноз оптимістично обіцяв дощі й похолодання до +28 за день до змагань, тому ми ризикнули. Коней довірили найкращому перевізнику України – Михайлу Воронченку, а самі вирушили легковим авто. Коней везли ночами. Хоч і гаряче, та принаймні сонце не напікає коневоз. Вдень вивантажували їх розім’ятись у левадах та полежати у прохолодних денниках. Хвилювались ми страшенно: в якому стані доїдуть наші кобили, адже попереднього досвіду подорожей у них не було.
Комплекс X–Bionic
Шаморін уже багато років залишається одним із найпрестижніших центрів Дистанційних кінних пробігів у Центральній Європі. Саме сюди щосезону приїжджають спортивні пари з десятків країн, аби випробувати себе на унікальних трасах вздовж Дунаю, здобути кваліфікації FEI та перевірити готовність своїх коней до найвідповідальніших стартів сезону. Наступного року тут відбудеться Чемпіонат Світу для молодих вершників, до якого готується і наша команда.
Секрет популярності Шаморина в тому, що сучасний кінноспортивний комплекс X-BIONIC Sphere пропонує умови, які складно знайти навіть у провідних італійських чи французьких центрах: бездоганну логістику, високий рівень ветеринарного забезпечення, професійну організацію та інфраструктуру, де кожна деталь продумана для комфорту спортсменів і добробуту коней. В комплексі є 200 зимових та 440 літніх денників, кожен блок стайні названий з відсиланням до світової традиції кінного спорту і перегонів (Scottish Rifle, Kentucky, Stockholm). Не менш унікальною є й сама траса. Рівна, з травʼяним покриттям та неймовірними краєвидами. Доволі легка як для першого старту, але й водночас підступна: тут хочеться піддатись спокусі поїхати швидше, ніж заплановано, приєднавшись до групи спортсменів, що борються за подіум. Для багатьох європейських команд старт у Шаморіні – це своєрідний знак якості, випробування на профпридатність і моральну витримку. Тут не буває випадкових перемог, а успішний фініш завжди свідчить про високий рівень підготовки всієї команди. Саме тому на старті можна побачити як досвідчених пробіжників, які кваліфікуються до чемпіонатів світу та Європи, так і молодих вершників, для яких Шаморін стає першим міжнародним турніром.
Для нас Шаморін став вибором номер один з трьох причин: зручна логістика з України, максимально наближені до наших по ґрунтам і топографії траси, запланований на 2027 рік Чемпіонат світу, до якого ми готуємось.
Україну цього разу представляло аж чотири спортивні пари: на дорослій дистанції CEI1*100 Юлія Толпига у парі з Газаль Шейтан та Ольга Данько та сірий араб Елькаміно. Ці коні вирощені й треновані у Європі, проте віднедавна належать своїм вершницям і утримуються неподалік від Шаморіну. Така практика дуже розповсюджена в світі аби продуктивніше виступати на змаганнях і не піддавати коня стресу від зайвих транспортних пригод. На дистанції для молодих вершників виступали чемпіонка України Ілона Токар з ахалтекінською Гульбікою та Катерина Гордієнко і її арабка Гюла. Катерина – досвідчена міжнародна спортсменка з кваліфікацією 3*, але виступити саме у парі зі своїм власним конем, якого вона тренує кілька років, було її особливою мрією. Для Ілони це був дебют у міжнародному спорті. Обидві кобили народились, виросли та тренувались в Україні і прибули у Словаччину за два дні до старту.
Стратегія молодих вершниць
Уявіть собі: жили наші коні в маленькому селі Бобриця, бачили лише сосновий ліс та акацію посеред манежу. Гюлу взагалі ми купували катати дітей в кінній школі… І раптом їх запхали у коневоз (новий досвід) і вивантажили у абсолютно новому місці, де скачуть, фиркають, роздувають ніздрі й хвости близько сотні нереально красивих арабських коней, де шелестять від вітру намети на ветеринарній доріжці, а над головою кружляє яскравий параплан і купа дронів. При цьому на тренувальному треку їздять газонокосарки і періодично запускаються дуже шумні поливалки, а кожна фаза починається з вузького і доволі хиткого місточка. Це вам не пластиковий пакетик в кущах і навіть не пташка, що випурхнула зненацька. Тут всі кінські гештальти концентровані й під тиском! В погляді Гюли чітко читалось: «На ЩО ви мене підписали???»
Через суттєву спеку організатори в останній момент об’єднали у спільний старт три дистанції: CEI2*120, CEIYJ2*120 та CEI1*100. Це, щоб ви розуміли, близько 70 коней рвуть галопом з місця одночасно. Не Альфурсан, звісно, але все одно ризик, що наші неадаптовані до крупних європейських змагань кобили щось вичудять на перших кілометрах був дуже великим, тому дівчата прийняли рішення стартувати на 5 хв пізніше. Правила це допускають і такою стратегією часто користуються спортсмени, які їдуть лише на кваліфікацію й хочуть уникнути зайвого стресу для своїх коней.
Основною нашою метою було просто кваліфікуватись. Завершити дистанцію з середньою швидкістю близько 14кмг, аби не перевантажити коней. Ви ж знаєте, що в пробігах кожен, хто просто фінішував, вважається переможцем. А фінішує тут зазвичай біля 50% тих, хто стартував… Це звичайна математика для Ендюрансу.
Фази пробігу
Перша фаза 37км. була відносно простою. Дівчата дозволили кобилам бігти у власному темпі і фінішували зі швидкістю майже 17кмг (а враховуючи що вони стартували пізніше, то і всі 18кмг). Це було їхнє свідоме рішення нагнати запас швидкості зранку, поки ще прохолодно, аби далі їхати повільніше і завершити дистанцію до сильної обідньої спеки. Відновились кобили практично відразу, але ми не ризикували і подали їх на ветгейт за 5 хвилин. «Тренер сказала їхати 16кмг і ми боялись, що вона нас прибʼє» – ділилась враженнями Катерина, – «але наші коні так чудово бігли, ми не хотіли їх перетримати аби вони не перегоріли. Ну і перспектива завершувати дистанцію у саме пекло теж не сильно нам подобалась».
А от на другій фазі почалось те саме пекло! Річ у тому, що друга фаза (теж 37км) – це зовсім інше коло, яке заглиблюється в поля і потім довго-довго тягнеться берегом Дунаю. Там епічно красиво, але практично нема тіні, а команді підтримки заборонено під’їжджати автомобілем, бо це охоронна зона. На всій фазі є лише 2 пункти допомоги: на 5-му кілометрі від старту (на який ми не встигли) і за 5 км. до фінішу. Тобто 27 км поспіль спортсмени їдуть без жодної можливості отримати питну воду (хіба що з собою в кишеню взяли). Для напування та охолодження коней там скрізь по дистанції стоять величезні баки: злазиш, береш відро, черпаєш і обливаєш коня. Більшість коней дудлить прямо з загального бака (хоч це і заборонено оргкомітетом). От саме цю воду, щедро здобрену кінською слиною, дівчата й пили з тих загальних відер, аби не впіймати тепловий удар! Остання фаза була короткою (27км), піднявся сильний вітер, що непогано впорався з охолодженням коней і коні відкрили друге дихання: пішли активно й жваво. Фінішували кентером, відновились швидко, проте, аби не ризикувати, дівчата подали їх коли пульса впали нижче 60 ударів, адже після останньої фази дається лише одна спроба. Пройшли ветеринарний контроль прекрасно!
«Я виступала на італійських, естонських і французьких конях топових міжнародних команд і найкращих тренерів: Джорджіо Чінголані, Марія Хелен Ек, Карлота Дюпа. Це були прекрасні професійно підготовлені коні, які стали моїми вчителями і дали мені окрім кваліфікацій ще й величезний досвід. Але моєю величезною мрією було самій підготувати з нуля, з самого початку власного коня. Я працюю з Гюлою три роки: скільки кілометрів ми разом набігали на тренуваннях і змаганнях вдома в Україні, важко навіть уявити. Сьогодні ми з нею успішно виступили в Шаморині і це найкращий, найнадійніший та найлегший кінь, на якому я коли небудь їхала міжнародні змагання! Бо вона – моя! Бо я сама її підготувала! Бо я відчуваю її стан, пульс і настрій, а вона відчуває мій. Я – абсолютно щаслива!» – посміхається Катерина.
Ілона Токар також почувається абсолютно щасливою: «Побачивши прапор України серед більше ніж двадцяти інших, я відчула величезну відповідальність, адже я представляю українських тренерів, коней, власників, заводчиків і всю країну. Саме це мотивувало мене зробити все, аби успішно доїхати й здобути цю кваліфікацію. Ми з Гульбікою виклались на 100 відсотків!»
Юлія Толпига також успішно фінішувала у парі з Ghazal Sheytan і це її другий успішний старт разом зі своєю вороною партнеркою. «Стовідсотковий кінь!» – так Юлія називає Шейтан і планує готуватись з нею до Чемпіонату Світу 2028. У Ольги Данько не все склалось, як було заплановано, тому вона прийняла рішення не продовжувати змагання, а приділити увагу здоров’ю Елькаміно. Дуже скоро ми знову побачимо цю прекрасну пару на змаганнях.
Отже, пазл склався! Але сталось це завдяки величезній багаторічній роботі цілої когорти професіоналів. Тому ми висловлюємо величезну подяку всім дотичним до нашого результату: Президенту ВФКС Андрію Мілованову за підтримку юних вершниць і віру в їхні можливості, першому тренеру наших дівчат Ларисі Безуглій за класичну посадку, капітану команди кінного клубу Arion Endurance Віталію Скоцику за приклад руху до мети, спортивному ветеринару Ілларіоні Геймур за правильну стратегію їзди по дистанції, ветеринару Наталії Бобровській за оформлення документів FEI та навчання технік чарівного масажу що повернув кобил до кондиції після перевезення, найкращому перевізнику Михайлу Воронченку за те, що доставив наших коней до арени змагань в прекрасному стані, тренеру Євгенії Шнайдрук за прекрасну підготовку коней, нашій незамінній помічниці в Шаморіні Ользі Штомпель за професійну командну роботу та всім, хто залишився за кадром, але їхня допомога стала деталькою нашого великого пазла!
