Перший день змагань. 27 червня. О 9-й годині на бойове поле вийшли представники команд, спортсмени, тренери, адміністрація кінно-спортивного клубу і після загальнонаціональної хвилини мовчання в пам’ять про загиблих внаслідок збройної агресії росії проти України відбулось, так би мовити, офіційне відкриття турніру. Зі зворушливими словами до присутніх звернулась директорка турніру Ольга Дзидзан, яка привітала всіх зі знаменною подією в житті клубу та побажала спортсменам перемог.
Жодне змагання з подолання перешкод неможливе без кропіткої, часто зовні не дуже помітної роботи курс-дизайнера. На цьому турнірі, як, до речі, мабуть, у 90 % всіх масштабних змагань на території України, його роль виконував нам всім дуже відомий Сергій Миколайович Жогов. Здавалось, в себе вдома, у Львові, йому було легше працювати, однак, з огляду на те, що Еквікор вперше приймає такий, не побоюсь цього слова, грандіозний турнір, та й притаманну йому відповідальність за справу, точно можна сказати – обсягу роботи вистачило, мабуть, на трьох. Добре що в помічниках в нього був Юрій Дуля, з яким вони з’являлись на комплексі зовсім зранку і від’їжджали до дому пізно ввечері. Розуміючи, що на мою долю випаде писати для журналу досить об’ємну статтю про турнір, не згадати про курс-дизайнера та не задати одне, проте багатогранне питання, я просто не мала права…
Сергій Миколайович, Вам доводилось працювати в різних умовах на різних полях та з різною кількістю перешкод та всього необхідного обладнання. Наскільки тут, на Еквікорі, Ви, як курс-дизайнер задоволені тим, що отримали в руки для роботи над маршрутами?
– До змагань тут підготувились дуже добре. Конкурне поле відповідає всім міжнародним стандартам. Грунт хороший, але розуміємо, що він новий, тож трошки ще м’якуватий, проте з часом укатається, вляжеться і все буде добре. Спеціально для цих змагань був замовлений комплект перешкод, до речі, який, й це всі помітили, в українському стилі -він більше відповідає нашому західному регіону та безпосередньо місту Львову. Тож для побудови різних маршрутів вибір в мене був різноманітний. З таким комплектом можливо проводити змагання найвищого рівня.
Розминка також відповідає правилам змагань. За полями догляд хороший – трактори, постійний полив – все необхідне для змагань є у наявності.
Дуже приємно, що протягом двох змагальних тижнів ми побачили на території комплексу не тільки Президента Всеукраїнської федерації кінного спорту Андрія Мілованова, а й міністра аграрної політики та продовольства України Коваль Віталія Станіславовича, який ще є членом Національного Олімпійського Комітету України, начальника управління молоді та спорту Львівської обласної військової адміністрації Романа Хім’як, Голову об’єднаної територіальної громади селища Зммна Вода Гутника Володимира Степановича. Всі вони, разом з родиною Писарчуків – головних «винуватців» цієї події, представниками спонсорів та адміністрації клубу на чолі з її директором Сергієм Павловим брали активну участь у нагородженні переможців і призерів всіх маршрутів.
До речі, всі дні турніру працювали наш спортивний фотограф Анна Войтюк та відеограф Лілія Недоля, завдяки яким колективу ЕКВІКОРУ назавжди буде можливість зберегти ці пам’ятні кадри та відеострічки першого в їх історії турніру чесно кажучи, національного рівня.
Кожного дня на бойову арену виходило від 170 до, практично, двох сотень спортивних пар, з тим, щоб продемонструвати свою підготовленість до участі у відкритих регіональних змаганнях, тож суддівській бригаді на чолі з Іриною Пономарьовою «прохолоджуватись» було ніколи, проте це не завадило їм «викроїти» хвилинку і з радістю поспілкуватись на своєму робочому місці й з Андрієм Міловановим, й з запрошеним гостем – співаком, композитором, переможцем 2 етапу конкурсу «Голос» Павлом Табаковим.
Ранок в суддівській починався ну просто з самісінького ранку – для обслуговуючого персоналу бази з миття вікон, а судді мали змогу іноді випити філіжанку кави та підготувати різноманітну документацію для кожного маршруту, розмістити її на дошках інформації. Інколи часу вистачало всім разом поснідати, а іноді це приходилось робити по черзі. Дуже дякуємо директору турніру Ользі Дзидзан – будь-яке наше прохання в рацію, якого б питання воно не стосувалось, просто миттєво виконувалось зі словами «біжу, біжу; несу, несу; робимо».
Кожен день для спортсменів, які представляли 17 спортивних організацій з різних куточків України, починався зі слів «Поле відкрите для перегляду». А далі – далі вже все було в руках спортсменів.
На розминочному полі «керувальниками» були наші міжнародні стюарди Лариса Калініченко, Андрій Пономарьов та стюард 2-ї категорії Ірина Юрченко, а судді надалі пильнували за тим, що відбувається вже безпосередньо на бойовому полі та оцінювали побачене.
Якщо порівнювати Програму обох етапів «Equicor Jumping Tour» з Програмами інших відкритих регіональних змагань, то начебто нічого незвичайного, проте ні, таки є! Ми давно не бачили на конкурних полях України різноманіття «Естафет», маршрут «системи», на потужність стрибка (6 перешкод» в його класичному варіанті). Тож розпочнемо нашу розповідь саме з цих маршрутів.
Естафети.
1-й етап: висота перешкод 80\110см. На старт вийшло 24 !! команди, кожна з яких складалась з 2-х вершників, які між собою визначали, хто яку висоту на певній частині маршруту буде долати. Кращий результат – 54,99 сек. змогла показати команда у складі Юлії Разьєвої та Володимира Дулі.
2-й етап – естафета, але правила її проведення вже зовсім інші. Висота перешкод на маршруті 105\110см, і кожний з двох членів команди його долає до першої помилки, а далі маршрут продовжує наступний спортсмен і теж до першої помилки аж поки хтось з них не перетне лінію фінішу. Саме тут, у Львові ми побачили наявність у наших вершників такої риси характеру як кмітливість, не кажучи вже про миттєвість реакції. Перемогу здобули Софія Бублик з Євгенією Хомюк.
Маршрут «системи» судився за таблицею «С», тобто результат вершників визначався у секундах. На бойовій арені було встановлено чотири подвійні та одна потрійна система і сім спортивних пар спробували себе в цьому незвичайному для українських турнірів маршрут, але тільки три з них завершили дистанцію без штрафних секунд. Кращій у підсумку час на передбаченій висоті 110см. показала Юстина Писарчук в парі з Те Амо PKZ.
«Обери маршрут» – це змагання також судилось за таблицею «С» і передбачало самостійне обрання вершником порядку долання встановлених перешкод висотою 110см. за найкращий час. Тут фортуна серед 12 учасників усміхнулась Михайлу Карпу в парі з Камбеком.
«Максимум балів» – також не зовсім «традиційний» маршрут запропонував Оргкомітет включити до Регламенту 1-го Етапу. Його висота сягала 130см. і вимагала від 18 спортивних пар демонстрації виїзженості коня, повної взаємодії з вершником внаслідок миттєвого реагування на використання ним засобів керування. На полі ми побачили досвідчені пари, але, однак не всім вдалось вірно визначити свій оптимальний порядок долання й «вартість» в балах тих чи інших перешкод. З максимальною їх сумою – 1080 перше місце посів Євген Лапа з Новеллою PKZ. Дещо поступився їм кількістю балів Едуард Слободенюк, в якого під сідлом була Конкордія PKZ (1050) З однаковою сумою балів (1020) фінішували три спортсмени, але кращий час дав змогу Тимофію Тищенко піднятись на 3 щаблинку п’едесталу пошани.
«Потужність стрибка». Одинадцять відважних вершників, які вірили в можливість своїх коней, вступили в боротьбу за призові місця. Відповідно до Регламенту максимальна висота заключної перешкоди мала дорівнювати 180см., а початкова – 130см. (зауважимо що деяким з учасників на наступний день передбачалось стартувати у Гран Прі). Тож на бойовому полі виставляється дві, так би мовити, не залікові (можна сказати розминочні) перешкоди по одній довгій стінці, а на протилежному боці вже 4 залікових.
За умовами правил, якщо вершник допускає на першій висоті помилку, то у наступне коло він вже не проходить. Тож с висотою 130см «справляються» 7 пар з 11, 140 та 150см. долають без штрафу шестеро, а вже висота 160см підкорюється лише трьом, які й виходять у завершальне коло: Тимофій Тищенко–Белуга, Євген Лапа–Корамбо та Костянтин Боярко–Хабулу де Лунаї. Наразі постає питання кому підкориться ця висота? Глядачі на трибунах, та й судді, просто завмирають – ось вона роз’язка – 180 см. Не уникнув руйнування Костянтин Боярко, але це в будь-якому випадку 3-е призове місце.
Тимофій Тищенко та Євген Лапа змогли витримати напругу боротьби, а їх чотириногі партнери не підвели своїх вершників – тож вони обидва поділили 1 місце.
Ми звернули уваги читачів журналу на, можна сказати «незвичайні» маршрути у Програмі двотижневого турніру, адже всі інші були «звичайними»: висоти коливались від 60 до 145см, і були як на «ідеальний час», так й на чистоту та швидкість, двофазові та з перестрибуванням, в деяких з них передбачався розіграш декількох комплектів нагород: відкритий клас, діти, аматори, коні 5 та 6 років.
Якщо аналізувати результати двотижневого марафону в категорії «діти» то варто зазначити що однозначного лідера серед них не було. Серед «аматорів», а до них, відповідно до Правил змагань ми відносимо осіб старше 15 років, які не мали розряду кмс та… (далі по тексту правил), ми не побачили вершника, який би завжди, протягом двох тижнів, посідав 1 місце.
Варто виділити ті маршрути, в яких першість розігрувалась в категорії «молоді коні». Так серед 5-річок можна відзначити результати Костянтина Золіна. В нього під сідлом працювали на бойовому полі декілька коней різного віку і на питання під час інтерв’ю з ним що до оцінки показаних результатів Костянтин сказав: «Загалом дуже задоволений. Ніхто з моїх коней не підвів, всі відпрацювали так, як має бути. Були й чисті маршрути й з руйнуванням перешкод. Так, на жаль без призових місць, але не кожного ж разу вигравати. Молоді ж коні кожного дня займали призові місця. Старші коні теж відпрацювали на належному рівні».
Шестирічки також продемонстрували на полях Еквікору дійсно гарний результат. Така ж картина з кількістю молодих коней під сідлом у Костянтина Золіна спостерігалась й в Едуарда Слободенюка, Євгена Індюшкіна. На призові позиції у 2-му етапі виходили Дмитро Іващенко в парі з Коверкотом, Максим Шевчук з Чіко та інші вершники.
До речі, після завершення 1-го етапу я знов попросила Едуарда Слободенюка відповісти на декілька запитань:
По першому етапу що до своїх результатів можеш сказати?
-Це було досить складно – нове поле, новий грунт який ще не зовсім «взявся», нове обладнання поля, нові яскраві перешкоди, але база в цілому дуже зручно побудована і для вершника й для коней, коноводів, мені не доводилось відволікатись ні на що інше – виключно робота з кіньми, зосередження на результат, тож вважаю все склалось досить непогано.
Хто з коней не виправдав твої сподівання?
В нашій команді немає такого – виправдав чи не виправдав – вони всі молоді коні, до 8 років, для них це ще дитинство й вони мають здобувати досвід. Я впевнено можу сказати, що всі відпрацювали добре, хтось краще, хтось трохи гірше, але це спорт: сьогодні ми на вершині, а завтра опустилися в рейтингу, потім знов вище – це нормально.
А будуть, з огляду на минулий етап, якісь зміни у другому, наприклад у розминці, у тактиці проходження маршрутів певної складності?
Так, з деякими кіньми потрібно буде вдосконалити розминку – зробити її більш тривалою – дуже жваві, а з деякими навпаки її скоротити – тут коні відчувають себе комфортно».
Відкриті класи були «відкриті» для всіх охочих, незалежно від спортивного звання та віку коней – все залежало від завдань, які ставили перед собою вершник та тренер (але відповідно до умов допуску зазначених в Регламенті). Здається це була найчисельніша категорія за кількістю учасників, які могли обрати для свого коня висоти від 60 до 125 см, тому немає рації навіть перераховувати пари, які посідали перші місця.
Апогеєм, як і зазвичай на всіх конкурних турнірах, були маршрути Гран Прі, до яких допускались вершники на конях 7 років та старше. Практично всі спортивні пари, які стартували на 1 етапі, знов вийшли на бойову арену вже на початку липня. Висота перешкод коливалась від 140 до 145см.
Якщо аналізувати показані результати, то основні гіти без штрафних очок завершили 5 пар та 4 відповідно. У перестрибуваннях призові місця на 1 етапі були за Едуардом Слободенюком з Конкордією PKZ (1), Євгеном Лапою з Корамбо (2), Сергієм Єременко з Реверданс Ван Де Влансблонсхове (3). «Організаційною» особливістю проведення Гран Прі у 2-му етапі було запровадження жеребкування порядку старту, тож всі питання, які були у вершників напередодні старту, були зняті. Призові місця залишили за собою і Євген і Едуард, але до них «долучився» цього разу Тимофій Тищенко. Тож 1-е місце посів Євген Лапа і Корамбо, 2-е-Тимофій в парі з Белугою, а 3-е – Едуард Слободенюк з Конкордією PKZ.
Такі результати в черговий раз засвідчують наявність у нас в Україні доволі сильних вершників, які спроможні боротись на висотах до 145см, але, на жаль цього недостатньо для виходу на міжнародну арену, особливо в час, доволі складний для України.
З огляду на всі «най-най-най» відгуки, які були надіслані по завершенню турніру на адресу тих, хто в такий короткий термін зміг організувати й провести наймасштабніший конкурний турнір, хочемо низько вклонитись Петру Івановичу та Оксані Павлівній Писарчук, які свою мрію перетворили в життя!
Завершився двотижневий марафон, бойове поле залишили спортсмени, але воно буде чекати їх знов.
