Від редактора: Під час проведення змагань з дистанційних кінних пробігів в Саудівській Аравії у лютому 2026 року до мене зателефонував Володимир Іванов – скульптор, в доробку якого присутня яскрава кінна тематика. Зокрема його скульптури були призами на тризірковому міжнародному турнірі з виїздки на КСК «Магнат» в Києві, де ми з ним познайомились – навіть надіслав фото якого в мене немає.
Володимир: Дізнався про трансляцію цієї події, подивився – вона вразила, як видовище. 8 годин першого перегляду проковтнув у два прийоми. Це було щось нове і незвичне! Зацікавився подробицями цієї дисципліни кінного спорту і з’явилась ідея (за підтримки Ксенії Горбунової) зробити інтерв’ю для журналу. Зв’язався телефоном з Вірою Вікторівною, отримав «добро». В процесі роботи над інтерв’ю чесно передивився трансляцію ще пару разів, кожного разу відкриваючи нові деталі. Якоюсь мірою, це стало марафоном і для мене. Чому обрав назву -«Війна і мир українського Endurance»? бо подумав, що війна, це взагалі-то випробування на Endurance (витривалість) для всієї України на четвертому році рашистської навали. Я зібрав враження членів української команди на цьому змаганні: основа – спогади вершниці, що доповнені думками з позицій менеджера, судді й коневласниці.
На пропозицію Володимира я, безумовно, погодилась навіть не уявляючи можливий обсяг майбутнього матеріалу. Але те що я побачила, це був Епос! Тим не менше, це справді цікавий погляд на дисципліну кінного спорту, що швидко набирає популярність в Україні.
Пропонуємо цей погляд і нашим читачам.
Епічний лонгрід за лаштунками Аль-Ули, Саудівська Аравія
(розмова з учасницями Al Fursan Endurance Cupʼ26 CEI2* 120 km)
Скориставшись феєричним турніром в Аль-Улі й поспілкувавшись з чотирма українськими учасницями: Юлею Толпигою, Лесею Гордієнко, Оленою Петтіфорд та Ксенією Горбуновою, я отримав мініпанораму розвитку цієї дисципліни кінного спорту в Україні. Дізнався стільки цікавого, що текст поступово переріс в такий собі епос, тому ми з редакцією вирішили зробити з нього серіал на кілька номерів журналу. А що? — модний спорт — модний формат!
РОЗМОВА ПЕРША з вершницею, яка була серед 83 спортсменів, які пройшли це випробування пустелею. Вони — когорта героїв, бо стартувало 200 претендентів!
ПРО ЮЛЮ
Юлія Толпига, киянка;
- майстер спорту з Endurance (FEI 3*);
- співвласниця Endurance Horse Sport Club;
- багаторазова Чемпіонка України,
- одна з провідних вершниць українського Endurance на сьогодні.
ПРО ЇЇ РОДИНУ
Чоловік Андрій, кіннотник, син Марк у віці 2 роки 9 місяців увійшов до книги рекордів України, як наймолодший спортсмен, що верхи здолав дистанцію 6 км.
А ще Юля є власницею 5 стаффтерʼєрів +1 маленького пінчера! На коня вперше сіла у дев’ять років… Спочатку іподром, поні та рисачки, пізніше – КСБ «Динамо», конкур – тренер А.А. Сумцов. Далі займалась прокатом — “коней за зуби тягала” і нарешті, за благословенням М.І. Кіргізова, долучилась до перших в Україні пробігів.
Далі буде море сонця і радощів, але спочатку маємо згадати про сумне і трагічне
БУЧА
ВІ – Розкажи, як рятували коней з Бучі.
Юлія – У Бучі була конюшня мого брата, співвласника кінного клубу. Були там коні, що на них власники тренувались і також клубні коні, на яких катались діти. І опинилась та стайня під окупацію, коні розбіглися, їх ловили, десь когось постріляли, а когось, щойно забралися ті недолюди, ми поїхали евакуювати. З коневозкою «Батман» і машиною. В цілому більше 30 конячок вивезли. Не тільки братових, бо нам дзвонили люди, просили вивозити з різних місць. З однієї бази ми вивезли десь 15 коней, мабуть. Евакуйованих ставили в нашу стайню, а наших я переставила в леваду. Ну, далі чутки пішли, що ми займаємося евакуацією і люди пишуть, дзвонять, типу, вивезіть нашого коника, і нашого.
ШАХЕДИ
ВІ – На жаль одну з приватних конячок, що ви з Бучі вивезли біда таки наздогнала й у вас?
Юлія – Так. Це трапилось 7 вересня минулого року. У той чорний день одразу два, а за ними й третій шахед, влучили у нашу стайню.
ВІ – Скільки коней ти втратила?
Юлія – Моїх тоді загинуло двоє. Ще п’ять належали різним власникам. Напередодні – шостого вересня ми повернулись зі змагань, де коні добре виступили, а вже сьомого… ми наших коней й поховали. Шість дорослих і одне лоша! Всі загинули.
ВІ – Скільки тому лошаті було?
Юлія – Ну, десь рік. Він маленький ще був, належав нашій дівчині. Дівчинка ця з місцевого села, прийшла до нас на конюшню змалку, ми і саму її фактично виховали. Займається у нас давно, вже досягла змагань рівня однієї зірки, закрила всі кваліфікації, на міжнародних стартах приїхала першою! А виступала вона раніше на Назрані, дуже успішно виступала. Тепер от не тренується, бо і Назран загинув, а з ним і Назранів син – те саме лоша! Ми ж його дівчині по
дарували. Це надалі мав бути її професійний кінь…
ВІ – Назрану на той день скільки років було?
Юлія – РА-Назран (RA Nasran) Чистокровний араб, приїхав до нас зі Швейцарії. Було йому 16 років, дорослий. Він дуже добре виступав на всіх кваліфікаційних змаганнях, включаючи вісімдесяти. Гарний кінь. Крім спортивної кар’єри він був далі перспективний плідник. Бо в нього кров для України рідкісна. А моїх там було двоє — Босфор і Махтум… .
НАДІЯ і постшахедне арабське мімімі.
ВІ – Тож хоч хтось з твоїх коней тоді вцілів?
Юлія – На щастя, так. Це дві моїх кобили. Вціліли, бо були з іншого боку — за конюшнею, а шахеди вдарили туди, де левади. От у тих левадах коні і загинули. Всі до одного. А ці дві мої кобилки таки вижили!!
ВІ – До того ж одна з цих двох -Мануель, ще й жереба була, так?
Юлія – Так! Мануель, 20 років, арабської породи й вона жереба від Назрана! Так! Ми таки встигли покрити Мануель Назраном! Ми дуже сподівалися, що вона не скине, бо, ти ж знаєш, який був стрес. Але приїхав лікар, подивився, каже – все добре, чекай.
І ми почекаємо. Це дуже важливо також для України, у нас же з арабами дуже важко. Мало арабів в Україні. Якщо рахувати, то може голів 30 на всю країну. Кожен арабський кінь у нас на виду. А Назран зі Швейцарії приїхав, і це крові, нові для України! Від Назрана немає інших дітей. І те, що Мануель від нього жереба, є тепер для всієї України надією! Дай Боже, аби тільки все нормально пройшло… . Наша НАДІЯ — що ще один арабський коник, дай Боже, буде у нас ближче до літа!
ВІ – Ну, дай Боже! Або, як заведено казати “у вас в Аль-Улі” — “Іншалла!”. А ще мені б хотілося на твого “новачка” – Амбіто подивитися, цікаво! Він же ще не заїжджений?
Юлія – Амбіто не заїжджений. Ну, щоправда, я вже сідала на нього, проїхала трошки там, кружечок. Так, хоч поки ще не заїжджений, так також можна робити. Як мені підфартило, що я його купила! Зазвичай до чотирьох років вони там не стоять. А цей таки дочекався. мене! Амбіто дуууже гарний. Таких мало арабів, як він. Мордочка його — ну араб-араб! У мене і Машка (Мануель) дуже гарна. Вона теж арабська. Але Амбіто, то просто щось!
То наша друга НАДІЯ! І мені дуже цікаво, як ти напишеш. Це щось нове буде для нас. Бо зазвичай самі про себе пишемо, а тут інший погляд. Тому й цікаво!
ВІ – Дякую, Юля, мені також. Це не експертна думка, але, сподіваюсь, буде цікаво і читачам
ВІД АВТОРА:
ВI – Заголовок нашої розмови містить в собі кілька значень. У перекладі з англійської слово Endurance означає “витривалість”. Схоже, що в певному сенсі з 2022 року ця спортивна чеснота стала для України національною. І то не тільки в суто “кінному” значенні! Нам і всій Україні справжня витривалість нині дуже потрібна! Тримаймося!
Продовження у наступному номері
